В цьому світі сонця таки заходять. Я впевнилась у цьому, коли Андрій будив мене. Виявляється, поки ми летіли, я заснула. Просто у Андрія на руках! Хоча, краще, ніж десь у глибокому яру з поламаними руками й ногами… Сонця ще не сіли, але видно було вже не так, як вдень.
Раптом Айс голосно скрикнув, і рвонув униз. Реріті, яка не очікувала такого повороту, полетіла за ним. Я вже подумала, що Айса хтось ранив, але ні. Він дав знак Реріті, аби вона спускалась на землю.
- Він щось відчув. – прошепотів Андрій. – Схоже, поряд хтось є.
- Але це можуть бути й мої брати та сестри. – відповіла я.
- У будь якому випадку, нам все-одно треба спускатися. – сказав Андрій. – Вночі летіти небезпечно.
- Та й летіти вже немає сил, так, Айсе? – запитала я у льодяного дракона. Він мовчки кивнув, і почав шукати місце для ночівлі.
Ми зупинились на широкій галявині посеред густого лісу. Це було єдине місце для приземлення. Реріті висадила Дмитра з Німбл, і почала перевіряти околицю. Андрій допоміг мені злізти з Айса, і відпустив його до Реріті. Коли Дмитро з Німбл підійшли до нас, я ледве не присіла від подиву. Коли ми сідали на драконів, Німбл була маленьким двометровим дракончиком, якого я могла взяти на руки. І що ж ви думаєте? Тепер вона є майже чотириметровим драконом, крила якого можуть повністю накрити мене від голови до п'ят!
- Нічого собі, ти виросла! – сказала я.
«Я росту по годинах» - сказала мала. «Скоро я стану такою ж, як і Реріті з Айсом».
Андрій роздивився Німбл з усіх боків і, задоволений побаченим, вирішив зробити для свого дракона місце для сну. Він направив руки на порожнє місце, і почав створювати крижане гніздо.
- А йому холодно не буде? – запитав Дмитро.
- Головне, щоб жарко не було. – відповів Андрій. – А ти краще подумай про те, де ми спатимемо.
Дмитро зробив розумний вираз обличчя. Через декілька секунд він промовив мені:
- Допоможеш?
Я подивилась на Німбл, і підморгнула їй. Вона добре зрозуміла мій знак, і підійшла ближче. «Приєднаєшся, коли я почну, добре?» - сказала я їй подумки, хоче не дуже вірила в те, що вона мене почує. Але Німбл кивнула, і приготувалась до роботи. Дмитро простягнув руки до центрального місця галявини, і почав перетворювати його на місце для нашої ночівлі. Спочатку з'явились дерев'яні стіни, потім – вікна (дивно, що кімната всього одна). Дах повністю складався з величезних товстих листків, покрив яких не пропускав воду. Потім мій брат почав створювати ліжка, і різноманітні тумбочки до них. Тоді з'явились покривала і подушки. Та найбільше мене обурило те, що ліжко для Андрія було найгіршим з усіх. Мало того, що Дмитро не зробив для нього покривала, так ще й ліжко несправне поставив! Але я нічого не сказала Дмитру, а приступила до своєї роботи. Спочатку я виростила навколо нашого тимчасового дому (таке враження, що ми збираємося тут жити) багато різноманітних квітів. Потім приробила до будинку гніздо для Реріті і Німбл. Тоді почала прикрашати стіни і вікна різними узорами з ліан і квітів, що одразу ж розквітали повсюди від дотику моєї магії. Німбл несхвально подивилась на їхні з Реріті гнізда, і почала щось хімічити навколо них. Та я не стала спостерігати за її експериментами, а продовжила творити своє магічне мистецтво. Покривала, подушки, ліжка і тумбочки – все стало різнобарвним і пахучим від дотику моєї руки. Закінчивши, я підійшла до ліжка Андрія, і сплела тепле покривало й подушку з ліан, прикрасила їх гарними узорами.
Я вийшла з будинку, і сказала:
- Готово. Приймайте роботу.
«У мене теж все готово» - сказала Німбл. Я підійшла до місця, де повинно бути одне велике і одне маленьке драконяче гніздо. Та замість цього я побачила двоє величезних, прикрашених різними квітами, гнізд, в одному з яких і сиділа Німбл.
- Навіщо тобі таке велике гніздо? – запитала я її.
« Я росту не по дням, а по годинах, не забувай про це» - сказала вона мені, і відправилась за Айсом і Реріті.
- Пропоную пошукати щось поїсти. – промовив Андрій, який закінчив роботу над льодяним гніздом, і підійшов до мене.
- Я – за. – відповіла я, і ми з Андрієм і Дмитром відправились до лісу.
Коли наша компанія зайшла до темних густих лісових чащ, Дімка сказав:
- Може, краще повернемося.
- Не думав, що ти такий боягуз. – промовив Андрій.
- Я у своїй стихії. Розслабся. – відповів йому Дімка, і почав за допомогою магії розчищати нам путь. Окрім повної корзинки (створеної мною) овочів і фруктів, ми знайшли величезний водоспад, який спадав у широку річку. Наливши води у крижану чашу, яку за дві секунди створив Андрій, ми відправились на галявину.
Коли ми повернулись, нас вже чекали наші дракони. Айс і Реріті одразу почали щось розповідати Андрію і Дмитру. Німбл підскочила до мене, і сказала:
«Ми відчували присутність ще одного дракона біля нашого будинку. Поряд ще хтось є. Я точно знаю».
- Ти впевнена, що цей «хтось» хоче щось заподіяти нам? – сказала я.
«Ні, але поки ми не знайдемо його, я не заспокоюсь» - відповіла мені вона.