Острів
Нарешті на обрії з'явився острів. Ми потроху опускали вітрила, бо до висадки залишалися лічені метри. Маргарита опустилася під воду аби покликати свого дракона, а ми кинули якір біля самого берега.
- Спускайте шлюпки, якщо не хочете намокнути. – сказав Микита.
- То ми й спускаємо! – сердито буркнув Дімка. – Відчепися!
- Я бачу, твоя хвороба вже минула. – засміялася я, сідаючи в шлюпку. – Може попливемо далі?
- Ні, дякую. – відповів Дімка і всівся поряд зі мною. Дібралися до землі вдало. Ну, крім того, що Маргарита знову кудись поділася… Наздожене. Головне, що всі живі.
- Куди тепер? – запитала Ніка.
- Може Маргариту почекаємо? – запропонувала Руслана. – Все ж таки вона теж не знає дороги.
Раптом з води вийшла Маргарита. А за нею і її дракон. Виплив.
- Легка на вспомині… - сказав Андрій.
- Не те слово… - погодився Дімка.
- Знайомтесь: це мій дракон Рейр. – сказала Маргарита.
- Ти збираєшся перетворювати його хвіст на ноги? – запитав Дімка.
- А тобі не терпиться швидше повернутися? – сказав Андрій.
- Ну звичайно! Тут же немає Wi-Fi. От він і біситься. – сказала Руслана. Маргарита провела рукою по хвосту Рейра і він одразу ж перетворився на дві маленькі ніжки (сам дракон виглядав так само, як і наші – маленьким). Рейр пострибав назустріч до наших драконів і почав знайомитися.
- Ти знаєш дорогу далі? – запитав Микита у Маргарити.
- По-моєму, десь поряд є величезна бібліотека… - задумалась Маргарита.
- Бібліотека? Посеред моря? – не повірила Ніка.
- Мені й самій мало віриться, але всі дельфіни говорили про неї так, як про справжню. – сказала Маргарита.
- Ти говорила з дельфінами??? – жахнулася Руслана. – В тебе що, жар?
- Ну… Я лише трохи підслухала їхню розмову. – промовила Маргарита.
- Так… Мій мозок зараз вибухне… - пробубнів Андрій. – То де ця бібліотека?
- Я точно не знаю, але так, як острів невеличкий, її буде легко знайти. – відповіла Маргарита.
- Ходімо. – сказала я і ми вирушили на пошуки здоровенної будівлі.
- Спускайте шлюпки, якщо не хочете намокнути. – сказав Микита.
- То ми й спускаємо! – сердито буркнув Дімка. – Відчепися!
- Я бачу, твоя хвороба вже минула. – засміялася я, сідаючи в шлюпку. – Може попливемо далі?
- Ні, дякую. – відповів Дімка і всівся поряд зі мною. Дібралися до землі вдало. Ну, крім того, що Маргарита знову кудись поділася… Наздожене. Головне, що всі живі.
- Куди тепер? – запитала Ніка.
- Може Маргариту почекаємо? – запропонувала Руслана. – Все ж таки вона теж не знає дороги.
Раптом з води вийшла Маргарита. А за нею і її дракон. Виплив.
- Легка на вспомині… - сказав Андрій.
- Не те слово… - погодився Дімка.
- Знайомтесь: це мій дракон Рейр. – сказала Маргарита.
- Ти збираєшся перетворювати його хвіст на ноги? – запитав Дімка.
- А тобі не терпиться швидше повернутися? – сказав Андрій.
- Ну звичайно! Тут же немає Wi-Fi. От він і біситься. – сказала Руслана. Маргарита провела рукою по хвосту Рейра і він одразу ж перетворився на дві маленькі ніжки (сам дракон виглядав так само, як і наші – маленьким). Рейр пострибав назустріч до наших драконів і почав знайомитися.
- Ти знаєш дорогу далі? – запитав Микита у Маргарити.
- По-моєму, десь поряд є величезна бібліотека… - задумалась Маргарита.
- Бібліотека? Посеред моря? – не повірила Ніка.
- Мені й самій мало віриться, але всі дельфіни говорили про неї так, як про справжню. – сказала Маргарита.
- Ти говорила з дельфінами??? – жахнулася Руслана. – В тебе що, жар?
- Ну… Я лише трохи підслухала їхню розмову. – промовила Маргарита.
- Так… Мій мозок зараз вибухне… - пробубнів Андрій. – То де ця бібліотека?
- Я точно не знаю, але так, як острів невеличкий, її буде легко знайти. – відповіла Маргарита.
- Ходімо. – сказала я і ми вирушили на пошуки здоровенної будівлі.
Коментарі