Ранок. П'ять годин ранку. Кекс. Знову.
- КЕКСЕ!!!!!!
Домовик зліз з мого ліжка і мовчки вийшов в коридор. Так як все одно вже не засну, я сповзла з ліжка і підійшла до люстерка. Я робила так кожного ранку. Дурнувата звичка… Отож, підійшовши до дзеркала, я нормально відкрила очі і…повністю прокинулась. З люстерка на мене дивилася не я. Ну… То була я, але ж… Майже все моє волосся стало…зеленим. Темно-зеленим… Взагалі…мені навіть пасує. Але це ще не все. Очі. Щось з ними не так… Зрозуміла! З народження в мене були бірюзові очі. Я досі дивуюся, що вони мають такий колір… Але тепер вони стали зеленими. Точніше, з зеленим овалом навколо зіниці. Дивне відчуття… Ніколи б не подумала, що матиму такі очі…
Ще трохи подивившись на себе у дзеркалі, я ввімкнула свій мобільний. Так як Кекс додумався розбудити мене так рано, часу в мене було вдосталь. Як тільки ввела свій PIN-код, на головний екран вискочила реклама: «Скачайте гру "Мій маленький котик" безкоштовно, просто зараз!».
- Якби в мене було багато часу, я б тебе скачала, а так…
Несподівано я подумала: «Хочу маленького котика». Я і раніше хотіла собі домашнього улюбленця, але не так сильно. Мама з татом казали, що я одразу ж занедбаю його, забуватиму годувати, піклуватися про нього. Напевно, так кажуть майже всім. Але я не ображаюся на це, а просто погоджуюсь з батьками. Коли мені піклуватися? Коли на кожен день треба виконувати по сім домашніх завдань? І це не рахуючи художньої школи, де я не завжди встигаю домальовувати малюнки.
Ще трохи подумавши про домашнього улюбленця, я зібралася йти на кухню снідати. І тут я подумала: «А що їсть Кекс?». Дійсно! За чотири дня нашого знайомства він ні разу не попрохав чогось поїсти. Х-м-м…
- Кексе, ану чеши сюди. – прошепотіла я під ліжко. Там Кекс може з'явитися в будь-яку хвилину. Це місце можна сміливо назвати його кімнатою.
Через декілька хвилин домовик виліз з-під ліжка і здивовано подивився на мене.
- Чого тобі? Раніше ти мене не кликала.
- Скажи мені, що ти їси? – запитала я в нього.
Кекс заліз на ліжко і почав промову.
- Увага! Оголошення! Прошу Ніколь Норман підійти до ліжка і уважно слухати все, що промовить шановний Кекс V!
Я здивовано підняла брови й сіла на ліжко поряд з ним.
- Отож, я їм…
Я вже почала думати, що він нічого не їсть, як він продовжив:
- … кекси.
Логічно.
- А… Нічого, що в нас немає кексів? Що ти їв весь цей час?
Кекс посміхнувся і хитро подивився на мене.
- Як ти думаєш, куди зникає їжа з холодильника? – запитав він мене.
Ну звісно!!! А я думаю, чому останнім часом в холодильнику поменшало солодощів! І не тільки…
- Я сподіваюсь, що сьогодні нам вистачить їжі на сніданок. – сказала я. – Бо хтозна, скільки ти з'їдаєш за один раз.
- Небагато…
По його хитрих очах я зрозуміла, як це «небагато». Навіть не думаючи сперечатися з ним щодо правильного харчування, я пішла на кухню. Розмови про їжу змусили голод прокинутись в мені. Спустившись на перший поверх, я зустрілась зі своєю сонною мамою, що прямувала мені на зустріч. Підійшовши, я сказала:
- Доброго ранку, мамо.
- Доброго ранку, доню. – відповіла вона мені. Я вже ступила крок назустріч любій кухні, як почула голос мами.
- Ану стояти!
Схоже, вона повністю прокинулась. І я навіть знаю, чому.
- Що з твоїм волоссям, Ніколь?
Ну і що мені відповісти? «Я не знаю»? Гаразд.
- Я не знаю, мамо. Я прокинулася такою, і, мабуть, нічого вже не зміниш.
- А з очима?
Дуже цікаве питання, скажу я вам…
- Відповідь та ж.
Мама трохи здивовано подивилась на мене. Напевно, вона думала «Щось тут не так…». Але ж я думала те ж! Раптом вона крикнула:
- Максе! Ану йди сюди!
На східцях почулися повільні, ще сонні кроки мого тата.
- Чого ти кричиш з самого ранку? Що я такого зробив? – бубнів собі під ніс батько. Підійшовши, він сказав: - Ну, і чого ти мене кли…
Він зупинився. Одразу кажу: сну, як і не було. Він почав уважно роздивлятися моє волосся, потім дивився прямо у вічі.
- А… - почав було він.
- Я вже питала. Вона не знає. – перебила його мама.
Нависла незручна пауза. Так як мені ще треба йти до школи (і кожному відповісти, що я не знаю), я сказала:
- Е-м-м… Мам, я хочу їсти.
Мама наче вийшла з трансу. Одразу було видно, що в ній прокинувся материнський інстинкт.
- То чому ж ти мовчиш, дурненька? Ходім, я зараз щось приготую!
І почався звичайний будній день.