«Ніколи б не подумала, що довга дорога так втомлює. І хоча втомлював мене Дмитро, а не час, який тягнувся занадто довго, я все одно буду проклинати цю поїздку» - такими були мої думки, коли наш автобус все ще їхав до замку. Але, як тільки ми вийшли з тієї душогубки, всі мої думки вилетіли з голови. Навколо розкинувся такий гарний краєвид, що аж дух захоплювало! Як же я вдячна своїм батькам за те, що вони дозволили мені поїхати! Приїду – одразу ж їх розцілую!
Почалася наша подорож не відвідуванням замку, а розставлянням палаток. Наша група обрала місце на широкій галявині, де можна спокійно розмістити майже 20 місць для сну. Так як Дмитро тягнув за собою важкі сумки, я змогла відірватись від нього і приєднатись до Андрія.
Коли всі нарешті розібрали свої речі, я пішла обирати місце для своєї палатки. Як тільки я почала витягувати її, то краєм ока побачила, як Андрій шукає місце й собі. Біля мене якраз було вільне місце, тому я погукала його до себе.
- Андріє, ходи сюди. Тут є вільне місце. – крикнула я йому.
Андрій почув мене й одразу ж поставив свою сумку поруч. Не вистачало ще, щоб Дмитро пристроївся тут! Ми почали правильно установлювати палатки. Одразу кажу – збирати їх я не вмію. Навіть не пробувала ніколи! А Андрій вміє. Він одразу помітив, як «добре» я вмію розкладати палатку, тому вирішив мені допомогти. Разом ми швидко все зробили. Я навіть трохи допомогла йому з його спальним місцем! 
Замок розташований на високій горі. Навіть не заходячи до нього, можна було одразу сказати, що всередині буде повно нерозгаданих загадок і таємниць. Це був величезний кам'яний палац з п'ятьма вежами, в яких, за легендою, колись жили п'ять рідних сестер. Але одна вежа була не такою, як всі. Кажуть, що в ній жила одна з сестер - чарівниця, яка все своє життя присвятила магії і чарівним зіллям. Люди з усієї околиці приходили до неї і просили допомоги. Одні – вилікувати страшну хворобу, інші – навпаки - наслати її на когось (та вона цього чомусь не робила).
Послухавши легенду старовинного замку, ми вирішили зайти всередину. Так, як кам’яна споруда багато років пустувала, вхідні ворота, що колись були надійним захистом від ворогів, просто розсипались. Бо навіть якісна деревина піддається впливу часу і чинників навколишнього середовища. Коли я зайшла в просторий двір, я не повірила своїм очам! Тут все виглядало так, як колись! Наче замок простояв порожнім всього декілька днів!
- Як так? – запитала я у Олени Дмитрівни. – Не може такого бути, що навіть без воріт замок зможе простояти цілим і неушкодженим стільки років! Невже ще є такі люди, що не будуть грабувати стародавні витвори мистецтва?
- Справа в тому, що люди бояться заходити сюди. Інакше вони б вже давно все розграбували. – відповіла мені вчителька.
- Бояться? Але, чому? – запитав Дмитро, який вперше за декілька хвилин почав слухати екскурсовода (нашу класну керівничку).
Олена відповіла:
- Тому, що всі й досі вважають, що в стінах цього замку живе привид старої чарівниці. Вона охороняє цей палац від ворогів і нікого не підпускає до своєї вежі. Кажуть, колись сюди наважився прийти молодий юнак. Він хотів на власні очі побачити привида, бо не вірив слухам. Як тільки він відчинив двері до тієї вежі, звідти вилетів привид старенької і так налякав хлопця, що той помер на місці. З тих пір більше ніхто не приходив сюди.
- Стрьомне місце, скажу я вам… - промовив Андрій. І я з ним повністю погодилась.
Коли ми розглядали подвір'я палацу, була вже четверта година вечора (виїхали ми від школи о 12:00). Та це не лякало нас. Ми ж не збираємося йти до вежі старої чарівниці! Просто ходили по пустому двору, який чимось нагадував мені Колізей. Багато лицарських списів та мечів буквально валялись навколо. Вони були нікому не потрібними. Напевно, раніше тут проводились лицарські турніри. Бо, інакше, чому тут так багато зброї?
Походивши колами декілька хвилин, ми почали вмовляти Олену піти до одної з веж. Адже та бабуся не стане чіпати нас, якщо ми не підемо до її дому. Так, як відмовляти нас від цього задуму було безглуздо, наша класна керівничка погодилась.
- Сумніваюсь, що там ще щось вціліло. – сказала вона нам.