Поки ми створювали будинок і шукали їжу, стало вже майже темно. Андрій провів Айса до його нового гнізда, і наказав йому стерегти нас всю ніч. Дмитро погладив Реріті, і пішов у дім. Що він там робив – хтозна. Але точно якусь капость. Я вирішила ще декілька хвилин побути надворі, і подивитись на зорі. Два місяця яскраво освітлювали все довкола, і придавали деревам срібного відтінку. Видно, Андрію стало нудно, бо він одразу ж приєднався до мене.
- Ніколи не бачила такого зоряного неба… - сказала я.
- А я бачив. Думаю ти – теж. – промовив Андрій.
- Коли? – запитала я його.
- Не пам'ятаєш?
- Ні.
Раптом Андрій підійшов до мене, і притис до стіни будинку. Так само, як зробив Дмитро тієї ночі.
- Згадала? – запитав він мене.
- Так… - видавила з себе я.
Андрій взяв мене за руку і повів до будинку.
- Пора лягати. Вже пізно. – сказав він.
- Ходімо… - сказала я.
Дмитро таки утворив капость. Коли ми зайшли до кімнати, то спочатку навіть нічого не помітили. Лише коли настав час лягати в свої ліжка, все стало ясно. Дмитро знищив подушку і покривало на Андрієвому ліжку. Та ще й виростив на ньому кактусів!
- Це вже занадто, брате. – сказала я.
- Згоден. – промовив Андрій, і заморозив ліжко Дмитра. – Гарних снів.
Я знищила кактуси, і зібралася плести покривало, та Андрій зупинив мене.
- Не треба, Нік. Мені не буде холодно вночі. Лягай спати. – сказав він, і ліг на своє ліжко.
Я спробувала переконати його, але він був незворушним. «Що ж, як хочеш» - подумала я, і сплела для себе теплу нічну сорочку з тоненьких ниток-ліан. А от, як мені переодягнутися…
- Ем… Андрію, ти не можеш зробити стіну між нами, поки я переодягнуся? – попрохала я його. Андрій мовчки зробив крижану стіну, але не лише між нами, а й між мною і Дмитром. Я з полегшенням зітхнула, і швидко переодягнулась. Потім постукала до Андрія. Він прибрав стіну між нами (та залишив між мною і Дмитром), і роздивився мене з ніг до голови.
- Ех… - зітхнув він.
- Що таке? – запитала я його.
- Ти навіть у нічній сорочці гарна… - сказав він, і закрив очі. Відійшовши від чергового почервоніння моїх щічок, я раптом почала думати про те, як Андрій потрапив у цей світ.
- Андрію…
- Так?
- А як ти сюди потрапив? Я маю на увазі цей світ.
Андрій трохи подумав, а потім почав розповідати:
- Сьогодні вранці я вирішив зробити тобі сюрприз. Привітати з днем народження. Коли я зайшов до вашого двору, я побачив, що вікно твоєї кімнати відчинене, і звідти надходить якесь дивне жовте сяйво. Я якраз ступив крок назустріч вхідним дверям, як навкруги все закрутилось, і погасло світло. Через декілька хвилин я відкрив очі, і побачив Олафа з його дітьми у палаці моєї матері.
- Все відбулося так само, як і зі мною… - пробубніла я собі під ніс, але він почув мене.
- То що відбулося тоді? – запитав він мене. Я розповіла йому все, як було, і тепло вкутавшись у покривало, зібралась спати. Так, як я просто не можу заснути одразу, закрила очі, й почала вигадувати собі сон. Та замість цього, я почала думати про Андрія. Відкрила очі і побачила його, скрученого у маленький калачик, який весь час трусився.
- А казав, що йому холодно не буде… - прошепотіла я і простягла руку до його ліжка. Спочатку обережно відремонтувала зламане Дмитром Андрієве ліжко, а потім, зручно вмостившись на своєму, почала плести для Андрія покривало. Старалась з усіх сил, аж поки не завершила роботу. Тихенько встала з ліжка, і підійшла до холодного калачика. Обережно, аби не розбудити, вкрила його новим покривалом, і знову лягла на своє ліжко. Не знаю, чому, але одразу ж заснула…