Сон
Ранок
Конверт
Що надіти?
1 вересня. Початок
1 вересня. Продовження
Субота
Неділя
Така правда
Перший день тижня
Вівторок
Вечір вівторка
Середа
Середа 2
Вечір середи
Початок четверга
Замок
Вежа Дівії
Вежа Вікторії
Історія
Ранок п'ятниці
Ранок п'ятниці 2
Вежа Асі
Вежа Юліанни
Обід
Вежа Владислави
Хто я?
Озеро
В автобусі
Повернення додому
День народження
Прибуття
Замок Землі
Кленовий листок
Снігова сімейка
Крижане серце
Політ
Приземлення
Ночівля
Старі знайомі
Вулкан
Нове відкриття
Постраждалий
Сумніви
Струни
Корабель
На палубі
Під водою
Інкорпорація Маргарити
Острів
Втрата
Повернення
День народження вдруге
Нові знайомі
Кінець чи початок?
Ночівля
Поки ми створювали будинок і шукали їжу, стало вже майже темно. Андрій провів Айса до його нового гнізда, і наказав йому стерегти нас всю ніч. Дмитро погладив Реріті, і пішов у дім. Що він там робив – хтозна. Але точно якусь капость. Я вирішила ще декілька хвилин побути надворі, і подивитись на зорі. Два місяця яскраво освітлювали все довкола, і придавали деревам срібного відтінку. Видно, Андрію стало нудно, бо він одразу ж приєднався до мене.
- Ніколи не бачила такого зоряного неба… - сказала я.
- А я бачив. Думаю ти – теж. – промовив Андрій.
- Коли? – запитала я його.
- Не пам'ятаєш?
- Ні.
Раптом Андрій підійшов до мене, і притис до стіни будинку. Так само, як зробив Дмитро тієї ночі.
- Згадала? – запитав він мене.
- Так… - видавила з себе я.
Андрій взяв мене за руку і повів до будинку.
- Пора лягати. Вже пізно. – сказав він.
- Ходімо… - сказала я.
Дмитро таки утворив капость. Коли ми зайшли до кімнати, то спочатку навіть нічого не помітили. Лише коли настав час лягати в свої ліжка, все стало ясно. Дмитро знищив подушку і покривало на Андрієвому ліжку. Та ще й виростив на ньому кактусів!
- Це вже занадто, брате. – сказала я.
- Згоден. – промовив Андрій, і заморозив ліжко Дмитра. – Гарних снів.
Я знищила кактуси, і зібралася плести покривало, та Андрій зупинив мене.
- Не треба, Нік. Мені не буде холодно вночі. Лягай спати. – сказав він, і ліг на своє ліжко.
Я спробувала переконати його, але він був незворушним. «Що ж, як хочеш» - подумала я, і сплела для себе теплу нічну сорочку з тоненьких ниток-ліан. А от, як мені переодягнутися…
- Ем… Андрію, ти не можеш зробити стіну між нами, поки я переодягнуся? – попрохала я його. Андрій мовчки зробив крижану стіну, але не лише між нами, а й між мною і Дмитром. Я з полегшенням зітхнула, і швидко переодягнулась. Потім постукала до Андрія. Він прибрав стіну між нами (та залишив між мною і Дмитром), і роздивився мене з ніг до голови.
- Ех… - зітхнув він.
- Що таке? – запитала я його.
- Ти навіть у нічній сорочці гарна… - сказав він, і закрив очі. Відійшовши від чергового почервоніння моїх щічок, я раптом почала думати про те, як Андрій потрапив у цей світ.
- Андрію…
- Так?
- А як ти сюди потрапив? Я маю на увазі цей світ.
Андрій трохи подумав, а потім почав розповідати:
- Сьогодні вранці я вирішив зробити тобі сюрприз. Привітати з днем народження. Коли я зайшов до вашого двору, я побачив, що вікно твоєї кімнати відчинене, і звідти надходить якесь дивне жовте сяйво. Я якраз ступив крок назустріч вхідним дверям, як навкруги все закрутилось, і погасло світло. Через декілька хвилин я відкрив очі, і побачив Олафа з його дітьми у палаці моєї матері.
- Все відбулося так само, як і зі мною… - пробубніла я собі під ніс, але він почув мене.
- То що відбулося тоді? – запитав він мене. Я розповіла йому все, як було, і тепло вкутавшись у покривало, зібралась спати. Так, як я просто не можу заснути одразу, закрила очі, й почала вигадувати собі сон. Та замість цього, я почала думати про Андрія. Відкрила очі і побачила його, скрученого у маленький калачик, який весь час трусився.
- А казав, що йому холодно не буде… - прошепотіла я і простягла руку до його ліжка. Спочатку обережно відремонтувала зламане Дмитром Андрієве ліжко, а потім, зручно вмостившись на своєму, почала плести для Андрія покривало. Старалась з усіх сил, аж поки не завершила роботу. Тихенько встала з ліжка, і підійшла до холодного калачика. Обережно, аби не розбудити, вкрила його новим покривалом, і знову лягла на своє ліжко. Не знаю, чому, але одразу ж заснула…
© Сумна Королева ,
книга «Особлива. Мій 14-тий день народження».
Старі знайомі
Коментарі