- Знайшла! Ніколь, йди сюди! – крикнула Вероніка. Я витерла сльози з обличчя й підійшла до подруги.
- Показуй. – скомандувала я. Вероніка подала мені величезну червону книгу з надписом «Знайдете все».
- Це те, що ми шукаємо? – здивовано запитав Андрій.
- Ну, якщо тут написано, що знайдемо все, то варто спробувати. – сказала Вероніка.
- Мені вже все одно… - промовила я й спробувала відкрити книгу. Марно. Раптом  мій кулон почав сяяти веселковим сяйвом, а на книзі з'явився його силует. Я зняла його і приклала до книги. Нитка, на якому висів кулон зникла, а книга відкрилася сама.
- Тепер потрібно знайти потрібне закляття. – сказала Вероніка.
- Спробуй його тут знайти… - промовив Андрій, гортаючи сторінки.
Раптом двері стихій, крізь які пройшли мої брати і сестри, відчинилися. Звідти вийшли спочатку Дімка, Маргарита, Микита і Руслана, а за ними і їхні бабусі. Дімка тримав королеву Дівію за руку, бо їй явно було важко йти. Принцеса Вікторія виглядала набагато молодшою за свою старшу сестру. Можливо через те, що була сміхотункою і вела спортивний спосіб життя. Юліанна сумнівалася, що повернення додому має якийсь сенс, але Маргарита так благально подивилася на неї, що та здалася. Принцеса Ася напевно, радо погодилася знову побачити свою сестру, бо на її обличчі сяяла усмішка.
- То ти і є та сама Ніколь? – запитала мене Юліанна.
- Так… - відповіла я.
- Сонечко, ти що, плакала? – здивовано спитала принцеса Ася.
- А де Німбл? – жахнулася Маргарита. Я опустила очі й намагалася стримати прилив сліз.
- Саме тому вона й плакала… - пояснив Андрій.
- Відкрили «Книгу заклять»? – запитала королева Дівія.
- Так, пані. – відповіла Вероніка.
- От довбні… - зітхнула королева.
- Дівіє, ти можеш хоча б іноді поспівчувати? – запитала у своєї сестри принцеса Вікторія.
- А що, не видно? Співчуваю. По своєму. – відповіла Дівія.
- Ви знайшли потрібне закляття? – запитала Юліанна.
- Майже. – сказав Андрій. – Це не так вже й легко.
- Пфф! Просто скажіть книзі, що ви шукаєте. – порадила вона. Я нахилилась над книжкою і сказала:
- Закляття перенесення в інший вимір.
Сторінки книги одразу ж перегорнулися й зупинились на потрібному заклятті.
- Неймовірно… - сказав Микита.
- Ех… Ти ще літаючих книг не бачив. – сказала принцеса Ася.
- То як? Читати? – запитала я у нових знайомих.
- Читай. – промовила королева Дівія.
- Почекай! – зупинив мене Дімка. – А що буде з нашими драконами?
- Вони повернуться з нами? – запитала Руслана.
- Так. Але у іншому вигляді. – відповіла принцеса Юліанна.
- Тоді я почну, добре? – продовжила я, намагаючись не згадувати про смерть Німбл. Закляття було написано на англійській, тому читати було легко. Важливо - не помилитися. Сказавши хоч одне слово не так, ми можемо потрапити зовсім не туди. Раптом я помітила ще однин надпис. – Тут написано, що для здійснення закляття необхідні знаки чотирьох стихій…
Руслана зняла з Бене троянду і перетворила її на магічну; Микита створив маленький смерч у своїй руці; Дмитро витягнув з кишені кленовий листок (забула сказати, що Реріті теж стала маленькою); Маргарита зняла з волосся кам'яний гребінець.
- Що нам робити з цими предметами? – запитала Руслана.
- Сказано, що треба почати читати закляття. «Вони самі зроблять своє діло». Цитата. – сказала я.
- Думай про те місце, де хотіла б опинитися. – порадила мені принцеса Ася. Я почала читати. Магічні предмети в руках у моїх братів і сестер засвітилися й піднялися в повітря. Потім вони почали повільно обертатися навколо нас, утворюючи коло. Кружляли все швидше й швидше, а я намагалася настроїтися на місці, куди хотіла б потрапити. Добре зрозумілі слова англійської здавалися чужими, а речення, які я читала були для мене якоюсь маячнею. «Головне прочитати все, як треба» подумала я, й закрила очі від сліпучого світла, яке несподівано з'явилося бозна звідки. Перехід додому почався…