Після знайомства з Кексом, моє життя змінилось. Тепер кожного дня, прокидаючись, я буду бачити рудоволосого чоловічка, який намагається мене розбудити. Так було і цього разу.
- Прокидайся, сонько! Вже шоста година, а ти ще сопеш! Скільки можна спати? – кричав мені на вухо Кекс.
- Кексе, ти знущаєшся? Сьогодні ж неділя! Чому я повинна вставати так рано?
Кекс помітно повеселішав. Схоже йому дуже подобається коли я дратуюся.
- Бачу ти вже майже прокинулась, Ніколь. Гайда на вулицю, я тобі дещо покажу!
Домовик був таким жвавим і веселим, що мені раптом захотілося встати з ліжка (таке буває рідко).
- Добре. Та почекай трохи. Треба переодягнутися.
- Та яка різниця?!?! Наче тебе хтось побачить в одній сорочці за таким височенним парканом!
- Це для тебе він височенний. А мене за ним одразу помітять. Так, що вийди, будь ласка, за двері і почекай мене там.
Чоловічок на мить насупився.
- Господи, що там бачити?
Але все ж вийшов. Я вже думала, що цей 99-літній старигань захоче залишитися в моїй кімнаті.
Переодягнувшись, я пішла за Кексом на вулицю. Власне, вулицею вважається наш маленький садочок за будинком.
- І що ти хочеш мені показати? – запитала його я.
Кекс не відповів. Він хитро подивився на мене, посміхнувся і запитав:
- Ти віриш у магію? 
Дивне запитання. Раніше я вважала, що магії не існує, хоча читала багато книжок про неї. Та тепер…
- Напевне, що так. Бо інакше, як пояснити те, що я бачу тебе? – відповіла я.
- Ти бачиш мене не тому, що віриш в магію, Ніколь. Багато хто вірить в неї, але не може бачити домовиків.
- То чому я бачу тебе?
- Пробач, але я не можу відповісти на це запитання. Якщо я скажу це, невідомо, що може статися з тобою. Точніше… з твоєю психікою.
Оце так! Схоже я потрапила в якусь неприємну історію. Інакше й бути не може. Кожного разу, коли хтось каже цю фразу, щось відбувається. Або я таки дізнаюсь правду, і зі мною щось станеться, або я спокійно буду жити далі, не звертаючи на все це уваги.
Поки я роздумувала над словами Кекса, він встиг залізти на стілець, що завжди стояв поруч з старезною грушою, і заліз в дупло.
- Агов, Кексе! Куди ти поліз? Ти вирішив погратися в піжмурки?
Домовик виглянув з дупла і сказав:
- Які ж це піжмурки, коли ти бачила куди я заліз! Краще піди візьми ті сережки, що одягала на перше вересня.
- Звідки ти знаєш, що я тоді одягала?
- Як це «звідки»? Взагалі-то, я слідкую за тобою. І почав ще тоді, коли ви переїхали.
І тут у мене все перемішалося в голові. Виходить він весь час спостерігав за мною. Нічого страшного, правда? Але він спостерігав за мною навіть тоді, коли я переодягалася!!! Старий дурень! Та нехай! Почекай трошки, стариганю! Тобі не довго лишилось!
- Гаразд, зараз принесу. Почекай трохи. – видавила з себе я і пішла шукати мамині сережки.
Мені б і в голову ніколи не прийшло, що сережки можна шукати так довго! Або мама заховала їх, або вони дійсно прокляті! Та врешті-решт, я помітила їх у ванній кімнаті. Схоже, мама знову забула про них і залишила на вмивальнику. Я швиденько побігла до старої груші в саду. Кекс виглядав таким замореним, наче цілий день тяжко працював. Побачивши мене він трошки розвеселився.
- Ну, нарешті! Де тебе носило? Чи ти досі спиш? – покепкував трохи і вихопив сережки в мене з рук.
- Почекай! Що ти збираєшся робити з ними?
- Взагалі-то – знищити. Тебе щось не влаштовує? – сказав з такою байдужістю, що я не витерпіла:
- Звісно, не влаштовує! Що мені скаже моя мама, коли дізнається, що її улюблені сережки зникли?
- Ти думаєш, що це її улюблені сережки? Пані Аріелла носить їх лише для того, щоб ти їх не носила.
СТОП!
- «Пані Аріелла»? Нічого, що мою маму звуть Катерина? І чому я не повинна носити їх?
- Хочеш дізнатись правду, так?
Кекс знову хитро посміхнувся.