Так, як далі треба летіти, а не йти пішки (це просто неможливо), ми стали готувати наших драконів до польоту. Через те, що ні один з них не є драконом повітря, хоча і мають крила, ми почали сумніватися в тому, що взагалі виберемося звідси. Та Айс заспокоїв нас усіх. Він про щось довго розмовляв з Андрієм, а потім – з Реріті. Врешті-решт, Айс вивів свою нову подругу (нічого не подумайте, вони просто друзі) на край скелі, і широко розправив крила. Реріті зробила так само. Потім Айс присів, готуючись до стрибка, і показав Реріті, як правильно зігнути коліна.
- Літати – ціла наука. – сказав Андрій.
- А ти звідки знаєш? – запитав його Дімка. – Наче вмієш літати!
Андрій спокійно подивився на мого брата, і запитав:
- Ти дивився «Охоронці снів»?
«Невже це те, про що я думаю!?» - промайнуло в моїй голові. «Так» - сказала Німбл, і ми приготувались до якоїсь несподіванки. Першою несподіванкою було дізнатися про гарні вміння літати у наших драконів. Айс і Реріті кружляли навколо Північної гори, намагаючись хоч трошки підготуватись до довгого польоту. «Не думаю, що для Айса ця подорож буде важкою» - почула я голос Німбл. «Чому» - запитала я її. «Бо він з самого народження вміє літати. Так, як і його господар».
- Що-о-о???? – вирвалося в мене.
І тут сталася друга несподіванка. Андрій підійшов до мене, і поклав свої руки мені на талію.
- Що ти ро… - почала я, та не встигла нічого сказати, бо Андрій міцно обхватив мене, і зірвався в повітря. Від несподіванки я мало не закричала, а мої руки автоматично обплелися навколо його шиї.
- Боїшся? – прошепотів він мені на вухо.
- А як-к т-ти д-думаєш-ш? – відповіла я, постійно заїкаючись. Він що, вирішив мене добити?!?!? Та найнестерпнішим є те, що він ніколи не посміхається! Саме це змушує мене боятися!
- А що менш страшніше: летіти на драконі, чи в моїх обіймах? – запитав Андрій.
«Чого це його на романтику потягнуло?» - подумала я.
- В твоїх обіймах. – відповіла я. – Але більш зручніше – на драконі.
Андрій уважно подився на мене, і почав поволі спускатися. І це неабияк ощасливило Дмитра.
- Ну нарешті! А я вже подумав, що ти вирішив украсти у мене мою сестру. – сказав мій брат. – Отоді у мене була б вагома причина тебе прикінчити.
- Навіть якщо я викраду Ніколь, у тебе все одно не вийде дібратися до мене. Довбень. – відповів йому Андрій, і покликав Айса й Реріті. Німбл підійшла до мене, і почала тертися об мої ноги.
- Що таке, Німбл? – запитала я в неї.
«А можна я полечу разом з Дмитром і Реріті?» - запитала вона мене.
- Ну, звісно, можна… - почала я. - ТАК, СТОП! Я бачу, ви вже все вирішили. Хто, де і з ким летітиме.
- А ти проти? – запитав мене Дмитро.
- Зате я бачу, що ти не проти, аби я летіла з Андрієм, так?
- Як це?!?!?!... – викрикнув Дімка, якому явно почало доходити в чому справа.
- Ну, що ж, якщо ти не проти, щасливого польоту. – перебила я його, і повернулась до Андрія.
- Якщо ти ще раз так зробиш, я не знаю, що з тобою зроблю! ЗРОЗУМІВ???
Андрій подивився на мене байдужим до всього світу виразом обличчя, і промовив:
- Зате я знаю, що ти зробиш. Нічого.
Але я не встигла нічого йому сказати, бо саме в цей час до нас опустилися Айс і Реріті. Дімка, якому дуже кортіло полетіти разом зі мною, посадив на спину Реріті Німбл, а потім сів сам. На спині у його дракона є шипи. Але вони не такі гострі й до того ж, легко приймають потрібну форму. А от у Айса… Я вже було подумала, що не судилося нам з Андрієм полетіти, але все обійшлося. Андрій за допомогою магії розтопив лід на Айсовій спині, і запросив мене на неї. Через те, що я не маю досвіду лазіння по драконах, крижаний принц знову взяв мене за талію, і посадив на спину Айса. А вже потім вмостився позаду мене.
- Зручно? – запитав він мене.
- Так. – відповіла я, хоча було трохи ніяково відчувати у себе за вухом його подих…
Тоді Айс і Реріті розправили крила, і легко злетіли. Так, їм було легко. А мені? Ви навіть не уявляєте, що я відчувала, коли Айс відірвався від землі! Добре, що хоч хтось був поруч. Андрій міцно тримав мене, і просив, щоб я не дивилася донизу. Я намагалась, та в мене не виходило. Через декілька хвилин польоту, я сказала:
- Або ми зараз приземляємось, або я прямо тут і помру.
Андрій різко розвернув мене обличчям до себе, і притиснув до грудей.
- Закрий очі, і ні про що не думай. – сказав він. – Якщо не можеш ні про що не думати, запитай в мене про щось.
Оговтавшись від несподіваного повороту, я почала заспокоюватися і вигадувати запитання. Найважливішим виявилось це.
- Ти не сказав другу причину свого погляду. – сказала я. – То що «по-друге»?
   Андрій трохи розгубився. Видно він не очікував, що я запитаю його саме про це. Та вже за декілька секунд він наважився. Я сіла навпроти нього, і уважно подивилася йому у вічі. Андрій витягнув з кишені сорочки гарний блакитний браслет, і простягну його мені.
- З днем народження, Нік… - сказав він, і одягнув на мою руку браслет.
Саме в цей момент я згадала, що сьогодні у мене день народження. Що мав початися звичайний будній день, подарунки, привітання… Що батьки зараз не знаходять собі місця від хвилювання… Та мені було так приємно отримати подарунок, що я з вдячністю обняла Андрія, і прошепотіла:
- Дякую…