Сон
Ранок
Конверт
Що надіти?
1 вересня. Початок
1 вересня. Продовження
Субота
Неділя
Така правда
Перший день тижня
Вівторок
Вечір вівторка
Середа
Середа 2
Вечір середи
Початок четверга
Замок
Вежа Дівії
Вежа Вікторії
Історія
Ранок п'ятниці
Ранок п'ятниці 2
Вежа Асі
Вежа Юліанни
Обід
Вежа Владислави
Хто я?
Озеро
В автобусі
Повернення додому
День народження
Прибуття
Замок Землі
Кленовий листок
Снігова сімейка
Крижане серце
Політ
Приземлення
Ночівля
Старі знайомі
Вулкан
Нове відкриття
Постраждалий
Сумніви
Струни
Корабель
На палубі
Під водою
Інкорпорація Маргарити
Острів
Втрата
Повернення
День народження вдруге
Нові знайомі
Кінець чи початок?
Повернення додому
Я прокинулась, коли наш автобус доїжджав до мого будинку (задрімала трохи). Так як Андрій мешкає поруч, нас висадили разом. Коли я виходила з автобуса, Андрій, як і належить вихованому хлопцю, подав мені руку. І ви навіть не уявляєте, як це приємно! Тому, хлопці, якщо хочете зробити приємно дівчині, хоча б один раз в тиждень ДОПОМАГАЙТЕ! І, неважливо, як. Ну, принаймні, портфель до класу донесіть! Від вас же цього майже ніколи не дочекаєшся!                                                                                                                                                                                                           
Андрій провів мене до воріт мого будинку, і сказав:
- Я хотів би, щоб таких поїздок було більше.
- Я – теж… - відповіла я і, попрощавшись, зайшла у рідний двір.
Як тільки я переступила поріг мого будинку, мама з татом кинулись до мене з обіймами. Коли я їхала в путь, я попрохала маму часто мені не телефонувати. Вона погодилась. Не телефонувала взагалі! Але я навіть рада цьому. Не довелося розповідати батькам про кожен свій крок…
Я приїхала додому о третій годині дня. Мама з татом посадили мене за стіл, і почали допитуватися, як минула моя подорож. Я одразу ж попередила, що розповідь буде довгою і надзвичайно цікавою, аби батьки мене не перебивали… Якби ж ви тільки бачили вирази їхніх лиць… Особливо, коли вони почули про всіх наших родичів… Ну, принаймні, про Владиславу вони знали. А от всі мої брати, сестри, тітки та дядьки виявились повною несподіванкою. (Про те, що мені говорила моя бабуся, я не розповіла).
Коли допит закінчився, мама з татом хитро перезирнулись. Напевно, це якось стосується мого дня народження. Так і є.
- А ми для тебе дещо підготували… - сказала мама.
- Завтра побачиш. – продовжив тато.
Я посміхнулась і, з таким же хитрим виразом обличчя, відправилась у свою кімнату. Побачивши мене, Сніжок зліз з ліжка і почав тертися об мої ноги, при цьому голосно муркотівши. Кекс виліз зі своєї «кімнати» і зустрів мене так, наче не бачив ціле століття!
- Ура-а-а!!! Ніколь повернулась!!! Я вже скучив за тобою! Чого ти так довго???? Мені вже набридло кормити цю білосніжну тварюку!!!
- Агов! Кексе, зупинись! – почала я. - По-перше: мене не було всього два дні, і я не вважаю, що це довго…
- Але ж… - спробував перебити мене Кекс, але в нього не вийшло.
- …По друге: тому, що ми вивчали стародавній замок, в якому жили п'ять сестер, кожна з яких є моєю родичкою. НЕДАЛЕКОЮ. І по-третє… Сніжок – НЕ ТВАРЮКА!!!
Кекс мовчки пішов у свою «кімнату» під моїм ліжком. А Сніжок вдячно подивився на мене своїми блакитними очима. Очима Андрія…
© Сумна Королева ,
книга «Особлива. Мій 14-тий день народження».
День народження
Коментарі