Повернення додому
Я прокинулась, коли наш автобус доїжджав до мого будинку (задрімала трохи). Так як Андрій мешкає поруч, нас висадили разом. Коли я виходила з автобуса, Андрій, як і належить вихованому хлопцю, подав мені руку. І ви навіть не уявляєте, як це приємно! Тому, хлопці, якщо хочете зробити приємно дівчині, хоча б один раз в тиждень ДОПОМАГАЙТЕ! І, неважливо, як. Ну, принаймні, портфель до класу донесіть! Від вас же цього майже ніколи не дочекаєшся!
Андрій провів мене до воріт мого будинку, і сказав:
- Я хотів би, щоб таких поїздок було більше.
- Я – теж… - відповіла я і, попрощавшись, зайшла у рідний двір.
Як тільки я переступила поріг мого будинку, мама з татом кинулись до мене з обіймами. Коли я їхала в путь, я попрохала маму часто мені не телефонувати. Вона погодилась. Не телефонувала взагалі! Але я навіть рада цьому. Не довелося розповідати батькам про кожен свій крок…
Я приїхала додому о третій годині дня. Мама з татом посадили мене за стіл, і почали допитуватися, як минула моя подорож. Я одразу ж попередила, що розповідь буде довгою і надзвичайно цікавою, аби батьки мене не перебивали… Якби ж ви тільки бачили вирази їхніх лиць… Особливо, коли вони почули про всіх наших родичів… Ну, принаймні, про Владиславу вони знали. А от всі мої брати, сестри, тітки та дядьки виявились повною несподіванкою. (Про те, що мені говорила моя бабуся, я не розповіла).
Коли допит закінчився, мама з татом хитро перезирнулись. Напевно, це якось стосується мого дня народження. Так і є.
- А ми для тебе дещо підготували… - сказала мама.
- Завтра побачиш. – продовжив тато.
Я посміхнулась і, з таким же хитрим виразом обличчя, відправилась у свою кімнату. Побачивши мене, Сніжок зліз з ліжка і почав тертися об мої ноги, при цьому голосно муркотівши. Кекс виліз зі своєї «кімнати» і зустрів мене так, наче не бачив ціле століття!
- Ура-а-а!!! Ніколь повернулась!!! Я вже скучив за тобою! Чого ти так довго???? Мені вже набридло кормити цю білосніжну тварюку!!!
- Агов! Кексе, зупинись! – почала я. - По-перше: мене не було всього два дні, і я не вважаю, що це довго…
- Але ж… - спробував перебити мене Кекс, але в нього не вийшло.
- …По друге: тому, що ми вивчали стародавній замок, в якому жили п'ять сестер, кожна з яких є моєю родичкою. НЕДАЛЕКОЮ. І по-третє… Сніжок – НЕ ТВАРЮКА!!!
Кекс мовчки пішов у свою «кімнату» під моїм ліжком. А Сніжок вдячно подивився на мене своїми блакитними очима. Очима Андрія…
Андрій провів мене до воріт мого будинку, і сказав:
- Я хотів би, щоб таких поїздок було більше.
- Я – теж… - відповіла я і, попрощавшись, зайшла у рідний двір.
Як тільки я переступила поріг мого будинку, мама з татом кинулись до мене з обіймами. Коли я їхала в путь, я попрохала маму часто мені не телефонувати. Вона погодилась. Не телефонувала взагалі! Але я навіть рада цьому. Не довелося розповідати батькам про кожен свій крок…
Я приїхала додому о третій годині дня. Мама з татом посадили мене за стіл, і почали допитуватися, як минула моя подорож. Я одразу ж попередила, що розповідь буде довгою і надзвичайно цікавою, аби батьки мене не перебивали… Якби ж ви тільки бачили вирази їхніх лиць… Особливо, коли вони почули про всіх наших родичів… Ну, принаймні, про Владиславу вони знали. А от всі мої брати, сестри, тітки та дядьки виявились повною несподіванкою. (Про те, що мені говорила моя бабуся, я не розповіла).
Коли допит закінчився, мама з татом хитро перезирнулись. Напевно, це якось стосується мого дня народження. Так і є.
- А ми для тебе дещо підготували… - сказала мама.
- Завтра побачиш. – продовжив тато.
Я посміхнулась і, з таким же хитрим виразом обличчя, відправилась у свою кімнату. Побачивши мене, Сніжок зліз з ліжка і почав тертися об мої ноги, при цьому голосно муркотівши. Кекс виліз зі своєї «кімнати» і зустрів мене так, наче не бачив ціле століття!
- Ура-а-а!!! Ніколь повернулась!!! Я вже скучив за тобою! Чого ти так довго???? Мені вже набридло кормити цю білосніжну тварюку!!!
- Агов! Кексе, зупинись! – почала я. - По-перше: мене не було всього два дні, і я не вважаю, що це довго…
- Але ж… - спробував перебити мене Кекс, але в нього не вийшло.
- …По друге: тому, що ми вивчали стародавній замок, в якому жили п'ять сестер, кожна з яких є моєю родичкою. НЕДАЛЕКОЮ. І по-третє… Сніжок – НЕ ТВАРЮКА!!!
Кекс мовчки пішов у свою «кімнату» під моїм ліжком. А Сніжок вдячно подивився на мене своїми блакитними очима. Очима Андрія…
Коментарі