Що надіти?
Було трохи дивно почути таке. «Тобі не обов'язково знати про це, доню». Про що знати? Про те, що якась невідома мені жінка намагається допомогти? Чи, навпаки, нашкодити?
Та я забила на все це, і пішла в свою кімнату, готуватися до першого вересня. А воно уже завтра… О Боже!!! Воно уже завтра!!! Що ж мені одягати? Яку робити зачіску? У мене залишилося всього півдня на роздуми!!! Якби ж ви тільки знали, як це мало!
Ви запитаєте, чому я так хвилююсь? Тому, що цього року я перейшла в іншу школу. В школі, де я вчилася раніше, було замало дітей. Тому її закрили. Добре, що в нашій області багато шкіл – можна перейти в будь-яку! Мама з татом обрали ту, яка найближча з домом, тому немає необхідності в шкільному автобусі.
Нова школа – нові друзі. Як там кажуть: «Вас встрєчают по одьожкє, провожают по уму». Отож треба одягти найкращу «одьожку», зробити найкращу зачіску і сміливо йти на перше вересня. Та поки що треба ще знайти ту найкращу «одьожку», бо в моєму гардеробі можна знайти будь-що, але не те, що треба!
Отож відкривши дверцята своєї шафи, я почала обирати святковий одяг. Це було нелегко. Спочатку я хотіла одягти білу блузку з короткими рукавами. Потім – з довгими. Зупинилася на шкільному сучасному сарафані. Він добре підкреслить моє кругленьке личко і струнку фігуру. Піджак обирати не довелось – він у мене один. Єдиний і неповторний. Підійшла до дзеркала, і побачила там високу худеньку красуню з темно-русим волоссям, що спадало їй на плечі і лоскотало шию. Вона зібралася покорити весь клас. Та що там клас! Школа впаде їй до ніг!
Але не будемо заглядати в майбутнє й повернемося до зачіски... Початковою ідеєю був «колосок». Після - «риб'ячий хвіст». За тим коса... Та все ж я обрала високо підняте волосся, окаймлене тоненькими косичками, що починались від скроней. Вийшло непогано. Та все ж, чогось в цій картині не вистачає… Точно! Піду візьму мамині сережки! Бо ті, які були в мене, вже давно немодні й старі. Їх подарувала мені ще моя бабуся Уляна. Це мама мого батька. Вона померла рік тому. Хоча була абсолютно здоровою. Я чула, як лікарі, що приїздили до нас тоді, казали, що в її легенях було забагато води і вона задихнулась. Пам'ятаю, як вона казала мені, щоб я ніколи не знімала їх, особливо коли миюся. Але це не зупинило мене. Я взяла мамині сережки.
Та я забила на все це, і пішла в свою кімнату, готуватися до першого вересня. А воно уже завтра… О Боже!!! Воно уже завтра!!! Що ж мені одягати? Яку робити зачіску? У мене залишилося всього півдня на роздуми!!! Якби ж ви тільки знали, як це мало!
Ви запитаєте, чому я так хвилююсь? Тому, що цього року я перейшла в іншу школу. В школі, де я вчилася раніше, було замало дітей. Тому її закрили. Добре, що в нашій області багато шкіл – можна перейти в будь-яку! Мама з татом обрали ту, яка найближча з домом, тому немає необхідності в шкільному автобусі.
Нова школа – нові друзі. Як там кажуть: «Вас встрєчают по одьожкє, провожают по уму». Отож треба одягти найкращу «одьожку», зробити найкращу зачіску і сміливо йти на перше вересня. Та поки що треба ще знайти ту найкращу «одьожку», бо в моєму гардеробі можна знайти будь-що, але не те, що треба!
Отож відкривши дверцята своєї шафи, я почала обирати святковий одяг. Це було нелегко. Спочатку я хотіла одягти білу блузку з короткими рукавами. Потім – з довгими. Зупинилася на шкільному сучасному сарафані. Він добре підкреслить моє кругленьке личко і струнку фігуру. Піджак обирати не довелось – він у мене один. Єдиний і неповторний. Підійшла до дзеркала, і побачила там високу худеньку красуню з темно-русим волоссям, що спадало їй на плечі і лоскотало шию. Вона зібралася покорити весь клас. Та що там клас! Школа впаде їй до ніг!
Але не будемо заглядати в майбутнє й повернемося до зачіски... Початковою ідеєю був «колосок». Після - «риб'ячий хвіст». За тим коса... Та все ж я обрала високо підняте волосся, окаймлене тоненькими косичками, що починались від скроней. Вийшло непогано. Та все ж, чогось в цій картині не вистачає… Точно! Піду візьму мамині сережки! Бо ті, які були в мене, вже давно немодні й старі. Їх подарувала мені ще моя бабуся Уляна. Це мама мого батька. Вона померла рік тому. Хоча була абсолютно здоровою. Я чула, як лікарі, що приїздили до нас тоді, казали, що в її легенях було забагато води і вона задихнулась. Пам'ятаю, як вона казала мені, щоб я ніколи не знімала їх, особливо коли миюся. Але це не зупинило мене. Я взяла мамині сережки.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(1)
Що надіти?
Крутяк
Відповісти
2023-01-30 17:36:05
1