Понеділок. Школа. Уроки. Ні, зараз це не найгірші речі у світі. Саме зараз і саме для мене. Я вже скучила за всією цією метушнею. Та так скучила, що забула свої навушники вдома. Як завжди…
Добре, що домашнє завдання повністю виконала. Бо Валентина мене б прибила. Сьогодні вона вирішила дати нам маленьку тестову роботу по правилам і теоремам з алгебри. Таку маленьку, що ми писали її весь урок. А декому й 45-ти хвилин не вистачило! Після уроку дописували.
Вийшовши з кабінету математики, я помітила, що Дмитро з Веронікою кудись швиденько дременули. Я вирішила прослідкувати за ними й побачила дуже цікаву для мого віку картину. Вероніка стояла біля стіни й цілувалась з Дмитром. Причому мій брат виглядав не таким крутим чи зверхнім. Було добре видно, що вони обоє закохані. Щось новеньке…
На перерві Андрій поділився зі мною своїми навушниками і ми, сидячи на батареї у коридорі, слухали музику й повторювали правила з англійської мови.
- Олена нічого не казала щодо якоїсь самостійної чи перевірочної? – запитав мене Андрій.
- Та начебто ні. – відповіла я. – Якщо щось і буде, то ми зможемо це легко написати.
- Але ж на цьому уроці ми сидимо окремо, – заперечив він. – списати не вийде ні в кого.
- Я зараз про те, що ми з тобою добре приготувалися. – з посмішкою сказала я. – А якщо що, якось підстроїмося.
Два уроки минули непомітно. Ось вже й закінчується урок англійської. І тут Олена Дмитрівна каже:
- Давайте колись ще раз з'їздимо до того замку. Я чула, що туди повернулися колишні власники.
- Точніше, власниці. – виправив її Микита. Ми охоче погодилися з цією пропозицією. Може ми зможемо добре познайомитися з нашими бабусями. Бо тоді я думала лише про те, щоб правильно прочитати закляття…
Урок скінчився, а до мене в голову раптом прийшли думки про Німбл. Настрій одразу ж зіпсувався, й на наступному уроці я сиділа наче в воду опущена. Андрій не чіпав мене, хоча він навіть не здогадувався, чому я така засмучена. Вийшовши з кабінету, я пішла в нашу класну кімнату по спортивну форму, бо наступним уроком була фізична культура. Андрій носив свою форму з собою, тому одразу ж рушив до роздягальні. Принаймні, мені так здалося. Коли я йшла по коридору, почула кроки у себе за спиною. Я обернулася й побачила Андрія. Він підійшов до мене, забрав з рук портфель й спортивну форму, й нахилився до стіни, щоб поставити до неї все це.
- Те, що ти мій кращий друг ще не значить, що ти мо… - почала говорити я, але… не договорила. Андрій поставив мої речі й несподівано… поцілував мене. Це сталося так зненацька, що я навіть не зрозуміла, що відбувається. Андрій відкрив очі, поклав руки на мою талію й знову доторкнувся своїми губами до моїх. На цей раз я просто заплющила очі й обійняла його.
То як ви думаєте, це кінець, чи початок?...