Коли ми вийшли на двір (якщо це можна так назвати), я запитала у Андрія:
- Ти можеш мені допомогти?
- Якщо це в моїх силах. – відповів він.
- Покажи мені, як я виглядаю.
Андрій зупинився, і здивовано подивився на мене. Нічого дивного. Моя реакція була б такою ж, якби я почула, що хтось не знає, як він виглядає. Андрій за дві секунди створив крижане дзеркало, і подав його мені…
- Це взагалі я? – запитала я невідомо в кого. Дивно, що хлопці мене впізнали. Такою я не виглядала ще ніколи. Мало того, що в мене з'явились такі ж гострі вушка, як і в мого брата, так ще й очі змінились! Були бірюзові з зеленим обручом навколо зіниці, а тепер бірюзового кольору майже немає. Зате з'явився ще один обруч. Світло-сірий. О, Господи… Довга різнобарвна сукня прикрашалась амулетом, який подарувала мені бабуся Влада й сережками бабусі Уляни. Сукня була пошита дивним чином. Одне плече було повністю закрите, а інше – повністю відкрите. Під Андрієвою накидкою це було ледь помітно, але я таки змогла роздивитися. «Добре, що рукава довгі, - подумала я. - Бо інакше я б точно перетворилась на бурульку». Волосся було повністю розпущене і гарно укладене.
Та я перестала думати про свій зовнішній вигляд. Коли ми підійшли до Реріті і Німбл, які намагалися терпіти надокучливих сніговиків, я раптом подумала про те, що Андрій теж може мати дракона. Хмм…
- Андріє, скажи, - запитала я його. – У тебе є дракон?
Андрій роздивився Реріті і Німбл, перед тим, як відповісти мені. «Він що, не знає, хто такі дракони?» - подумала я. Але насправді Андрій просто розмовляв зі своїм драконом. Подумки. «Я відчуваю поряд ще одного дракона» - почула я голос Німбл у своїй голові. Я нахилилась до неї, і прошепотіла:
- Не бійся, маленька, це дракон Андрія.
«Того хлопця, який весь час дивиться на тебе закоханими очима? Зрозуміло».
Та не встигла я нічого їй відповісти, як з-за крижаного палацу з’явився величезний світло-блакитний дракон, луска якого була покрита різноманітними узорами на морді, плечах і колінах. На спині у дракона були гострі льодяні шипи, які починались від голови, до самого кінчика хвоста (на якому був величезний льодяний кристал). Очі були такими ж блакитними, як і в його господаря (так, як і у Сніжка), а вушні раковини прикрашались блакитним льодом.
- А ось і він. – сказав Андрій. – Його звати Айс. Якщо не хочете мати неприємності, не лізьте до нього.
- «Лід»? Оригінально, нічого не скажеш. – сказав Дмитро.
- Реріті. Ім'я з My little Pony. Супер, нічого не скажеш. – передражнив Дмитра Андрій.  Айс злісно подивився на мого брата, але не став його заморожувати. Вгадайте, чому? Люди з розвиненою фантазією вгадають одразу. Тому, що Реріті закрила собою свого господаря, і щось мирно проказала на їхній драконячій мові. Айс заспокоївся, і підійшов до неї. Вони знайомились хвилин зо п'ять, обнюхуючи один-одного. Врешті, задоволені новим товариством, дракони були готові до далекої (чи недалекої) дороги. Ну, принаймні, Реріті – так. А от Айс… В нього ж немає крил.


- Зараз будуть. – сказав Андрій, наче читаючи мої думки. Він зі своїм драконом пішли до палацу, а ми залишились спостерігати за тим, що зараз відбуватиметься. Так, як замок – крижаний, ми могли бачити все, що відбувалося всередині нього (хоча й не дуже чітко). Згодом, Айс, причепившись до слизьких стін своїми кігтями, почав, в буквальному сенсі, ходити по стінах. «Це своєрідний ритуал» - подумала я, бо згадала поведінку Реріті, перед тим, як з'явився кленовий листок. Андрій підняв руки догори, і почав щось робити з палацом. Спочатку я навіть не зрозуміла, що відбувається, бо зовні взагалі нічого не змінилося. Лише коли Андрій з Айсом вийшли з нього, я зрозуміла в чому справа. Палац просто зник. Отак просто – зник. Як тільки Андрій ступив крок на звичайну землю. Але тепер він дещо тримав у руках. Це крижане серце скоріш за все, уособлює силу Андрія, а ще більше – його палацу.
Тоді Андрій підійшов до Айса, який вже був готовий до перевтілення. Крижаний принц приклав серце до грудей Айса й проказав:
- У грудях твоїх хай серце це б'ється. І сила моя хай у нім збережеться.
Серце, яке щойно було у руках Андрія, пройшло крізь товсту луску дракона, й опинилося ПРЯМО В НІМ!
- Не дай Боже таке побачити вашим дітям… - сказав Олаф своїм виліпкам.
Коли Айс скрутився клубочком, і почав покриватися льодом, моя голова ледь не луснула від запитань Німбл. Ну що тут незрозумілого? Дракон перевтілюється. От і все. «Він просто перетворився на величезну льодяну статую!» - продовжувала мала. «Це не надовго » - відповіла їй я. Бо вже за декілька секунд навколо нього почав кружляти сніговий буревій, який повністю закрив собою Айса. Минула мить - і все зупинилось. А на місці льодяної статуї сидів світло-блакитний дракон з такими ж величезними крилами.