Відкрила очі й побачила стелю своєї кімнати. Таку ж білосніжну, як і колись.
- Я що, втратила свідомість? – запитала я сама себе.
- Та ні. – відповів мені Кекс. – Де ти була?
- Довго розповідати… - відмахнулася я.
- В іншому вимірі зі своїми братами і сестрами? – сказав Кекс.
- Там ще дракони були. – продовжила я.
- О-о-о… Все ясно, дорогенька. Колись твоя мама познайомиться зі своєю. – зробив висновок Кекс. – А я тікаю.
Я встала з підлоги й закрила вікно. Перевела погляд на зап'ястя руки і помітила блакитний браслет.
- Це таки був не сон. – промовила я й почала переодягатися з нічної сорочки в буденний одяг. Подивилася в дзеркало й сіла на стілець від несподіванки. Ви колись бачили різнокольорові очі? Я маю на увазі веселкові обручі навколо зіниці. Правда кольори не всі… Та це не так важливо. Напевно зміна кольору очей сталася через появу магічних здібностей…
Схоже коли я потрапила в інший вимір, час тут зупинився. Бо на моєму смартфоні показувало 8:37.
- То це значить, що… - почала я.
- Сьогодні – твій день народження! – сказали мої батьки в один голос. Як тільки я побачила їх, кинулась на шию мамі й тату. Як же я за ними скучила!
- Доню, таке враження, що ти не бачила нас цілу вічність! – вражено сказав тато. – А що з твоїми очима?
- Взагалі-то тиждень. – виправила його я. – А з очима… Сама в шоці.
- З нею все добре? – запитав він у мами.
- Жару начебто немає. – сказала мама, поцілувавши мене в лоб.
- Та все нормально! – вигукнула я.
- То будемо святкувати? – весело сказав тато.
- Будемо! – відповіла йому я і ми пішли на кухню, де мене чекав святковий стіл з величезним тортом і свічками.
Після обіду подзвонив Андрій і привітав мене зі святом. Ще раз. Бажав мені щастя, здоров'я, успіхів у навчанні, багато грошей і хорошого хлопця. Таким балакучим я не чула його давно. Напевно наша подорож таки вплинула на його характер.
- …Мені тільки-но дзвонив Дмитро. – продовжував він. – Запропонував зустрітися завтра у парку. Казав, що й до тебе подзвонить.
- В нього ж немає мого номеру телефона. – сказала я. – А коли приходити?
- На десяту годину. – відповів Андрій.
- Постараюсь прийти. – сказала я.
- Ти навіть не уявляєш, хто у мене з'явився! – хитрим голосом промовив Андрій.
- Побачу, коли прийду, добре? До зустрічі завтра. – сказала йому я. Він попрощався і поклав слухавку. «Дивно. – думала я. – Чому це Дмитро вирішив подзвонити Андрію? Може вони подружилися…».
Решту дня у нас постійно розривався телефон. Всі поздоровляли мене з днем народження й бажали всього найкращого. Хоча, звісно, ціль дзвінка була у тому, щоб потеревенити з моїми батьками. З однокласників телефонували ще Микита, Вероніка, Ілля, Руслана і Маргарита. У Дмитра (я більше ніж впевнена), не вистачило розуму, щоб запитати в когось мій номер. Або ж він просто забув, що в мене сьогодні особливий день. І не тільки в мене. Ще треба Кекса привітати…