Цього року перше вересня було в п'ятницю. Тому в наступний день – суботу - я вирішила залишитись вдома і почитати якусь книгу. Взагалі, я повинна йти в художню школу, куди мене записали мої любі батьки, але… Нічого страшного не станеться, якщо я один раз не схожу туди. Іноді я домальовую малюнки вдома, бо часто не встигаю закінчувати їх під час уроку.

Та мова зараз про книжки. У моїй кімнаті завжди стояла стара велика шафа, повністю забита старими книгами і зошитами. Її перевезли з мого старого будинку. Чомусь я вирішила обрати книгу саме з цієї шафи. Хоча раніше я ніколи не відкривала її, і навіть не думала читати котрусь із книг. Але буває, що сучасні книги набридають. Саме тим, що вони сучасні. Іноді хочеться погортати сторінки старих книжок, дізнатися про те, що було раніше. Мабуть, саме тому я відкрила цю шафу і почала обирати котрусь із старих книг з облізлими палітурками.
Перша книга, яку я взяла до рук мала назву «Потойбічні особи серед нас». Це одразу зацікавило мене, хоча я нечасто читаю такі книги. Зовні вона виглядала, м'яко кажучи, не дуже добре. Схоже, що мої предки часто відкривали її, бо інакше вона не мала б такий вигляд.

Я зручно вмостилась під ковдрою на своєму ліжку, і відкрила книжку… Рима вийшла, правда? Отож, так як робити було нічого, я перегорнула першу сторінку, і прочитала: «ДОМОВИКИ. Все про них». Що ж, непоганий початок. Я часто чула про домовика, але хотілося б більше дізнатися про нього. Може ця книжка дійсно має достовірну інформацію про цю вигадану особу. Читаю:

«ДОМОВИКИ. Все про них »
Домовики – це маленькі монстри, які хочуть тебе з'їсти. Ніколи не гнівайте його, бо буде лихо. Ці істоти можуть зробити що завгодно.
Одразу прочитавши це, ви подумаєте, що з вами живуть якісь почвари, що в будь-який момент можуть прийти до вас і з'їсти. Але це не так. Таке визначення можна знайти лише в недолугій казці. Деякі люди вірять цьому, а деякі - ні. Але варто все-таки дочитати до кінця, перш ніж робити якісь висновки.
Зазвичай домовики живуть в будинках, з хорошою енергією. Тобто там, де живуть добрі люди, які доглядають за своїм будинком, не сваряться і не використовують поганих слів. Якщо ж у вашому домі на стінах раптом з'явилися тріщини, що призводять до руйнування всього будинку, це означає лише одне: домовик пішов від вас. Чому – догадайтесь самі. Якщо ж це таки сталося, бажано негайно переїхати, бо станеться якесь нещастя. Звісно, є такі домовики, що не йдуть. Але вони починають всіляко пакостити родині. Наприклад: посуд сам по собі розбивається, ковдра вночі «злазить» з ліжка, вода перестає текти, вночі хтось стукає в вікна. НАЙГОЛОВНІШЕ! Домовика можна бачити. Але це підвладне лише обраним - тим, які можуть керувати чотирма стихіями…»
-  Чому закреслено? – вирвалося в мене. – На найцікавішому!!!
Але це не зупинило мене, і я продовжила читати далі:
«…Найголовніші види домовиків: добрі і злі. АЛЕ. Бувають й такі, що можуть бути і добрими, і злими. Та це дуже рідкісний вид домовиків. Такі можуть жити лише в сім'ї з особливими властивостями…»
- Знову?!?!?
«…Що мається на увазі, коли говориться «і добрі, і злі»? Це означає, що, коли домовики в доброму настрої, вони добрі, а коли в поганому – злі. Логічно, взагалі-то… Коли ці особи зляться, тікайте від них подалі! Злість змушує домовиків збільшуватися (зазвичай вони ростом 10 – 15 см) до розмірів 50 см в висоту! Домовики дуже сильні, що вже казати про те, коли вони зляться. Настільки сильні, що можуть підняти 60 кг, при тому, що самі важать максимум 500 г. При небезпеці, домовики можуть активізувати свої магічні властивості...»

- Такими темпами, я нічого цікавого не дізнаюся. – сказала я сама собі. – Напевне хтось хотів щось приховати від своїх нащадків. Щось дуже важливе.

«…Важливо одразу потоваришувати з домовиком. Тоді ви можете не хвилюватись за своє життя і життя своїх близьких. Не наживайте собі ворога…»

І тут мені раптом закортіло підняти очі. ЧОМУ??? ЯКОГО БІСА??!?!?!??! ЧИТАЙ ДАЛІ, ДУРЕПО! НЕ ПІДНІМАЙ ОЧІ!!!!!!!!!!
- Привіт!!! Ти мене бачиш?
І знову: ЯКОГО БІСА?!?!?! Чому ця маленька рудоволоса істота звертається до мене? Звідки вона тут з'явилася? Що за дурнувате запитання: «Ти мене бачиш?»? Ну звісно, що бачу! Воно ж не привид, щоб я його не бачила!
- Ти що таке? – запитала в нього я. Хотіла запитати: «Хто ти», але вийшло набагато логічніше, ніж я очікувала.
Маленький чоловічок нахмурився і прижмурив свої рожеві оченятка.
- Значить бачиш. – відповів мені він. - Скажи, ти зовсім дурна, чи прикидаєшся? Про кого ти щойно читала? Про гіпопотама, чи що? Якого дідька тоді я з'явився саме в той момент, коли ти читала цю книгу?

Він таке запитує, наче я сама Вікіпедія власною персоною!
- Ти не відповів на моє запитання, хлопче. Що ти таке?
- Який я тобі хлопчик? Я, щоб ти знала…
- О-о-о… То ти не хлопчик? Що ж, буду знати. То як Ваше ім'я, мадемуазель?

Чоловічок одразу ж почервонів.
- Ти чи знущаєшся з мене? Вислухай мене до кінця, а вже потім роби висновки!
- Слухаю. – спокійно відповіла я.
- Отож бо! Мене звати Кекс V. Я – нащадок роду Пончиків, син великого Сахарина IV, онук…
- Схоже ти вирішив розповісти мені про свою родину, а не про себе. – вирвалося в мене. Бо слухати нудну лекцію з історії родини Кексів я не збиралася.
- Оу, пробач. Находить іноді… Отож… Вибач, що з'явився так несподівано. Просто я ненавиджу довго чекати, от і не втримався. Але я мав це зробити, бо інакше ти б дочитала до кінця, і заснула від нудьги.
- Ти вважаєш, що ця книга нудна? – сказала я.
- Перечитуючи її, я сам засинаю!
- Але ж я читаю її вперше!
Нависла тишина.
- Упс… Лохонувся, вибачаюся. Та я продовжу розповідь про себе. Мені 99 років, 9 вересня повинно виповнитися 100…
СТОПЕ!!!
- Стоп! Тобі 99 років??? Коли виповниться сто?
Кекс аж очі витріщив!
- Ти мене взагалі чуєш? ДЕВ'ЯТОГО ВЕРЕСНЯ МЕНІ ВИПОВНИТЬСЯ СТО РОКІВ. Так зрозуміло?
Тепер очі витріщила я.
- Знаєш, що найцікавіше? – запитала його я.
- І що ж?
- Те, що 9 вересня мій день народження. Але мені виповниться не сто, а чотирнадцять років.