У широкому сенсі слова агоном у Давній Греції називалось будь-яке змагання, суперечка. Частіше за все проводились спортивні змагання (атлетичні змагання, кінські скачки чи перегони колісниць), а також музичні й поетичні змагання на міських святах.
Крім того, слово «агон» використовувалось у більш вузькому значенні: у давньогрецькій драмі, особливо в давній аттичній комедії, так називалась частина п'єси, під час якої на сцені відбувалась суперечка між персонажами. Агон міг розгортатися або між актором і хором, або між двома акторами і двома половинами хору, кожна з яких підтримувала точку зору антагоніста чи протагоніста. Таким агоном є, наприклад, суперечка поетів Есхіла й Евріпіда у потойбічному світі в комедії Аристофана «Жаби».
У класичних Афінах агон був важливою складовою не лише театрального змагання, але й дебатів про облаштування світу, які відбувались у філософських школах. Структура багатьох філософських діалогів Платона, де зіштовхуються протилежні погляди учасників симпозіуму (в основному це Сократ і його супротивники), нагадує структуру театрального агону.
Давньогрецьку культуру часто називають «агональною», так як вважається, що «дух змагання» у Давній Греції пронизував усі сфери людської діяльності: агональність перебувала у політиці, на полі бою, в суді, формувала повсякденне життя. Першим цей термін у XIX ст. ввів учений Якоб Буркхардт, котрий вважав, що у греків було прийнято проводити змагання у всьому, що містило у собі можливість боротьби. Агональність дійсно пронизувала усі сфери життя давнього грека, але важливо розуміти, що не всякого: спочатку агон був важливою частиною життя грецької аристократії, а простолюдини у змаганнях брати участь не могли. Тому Фрідріх Ніцше називав агон вищим досягненням аристократичного духу.
Гонки колісниць
Фрагмент розпису панафінейської амфори.
Приблизно 520 р. до н.е.
