Слово «остракізм» походить від грецького ostrakon - черепок, уламок глиняної посудини, що використовувався для запису. У класичних Афінах так називали особливе голосування народних зборів, за допомогою якого приймалось рішення про вигнання людини, яка загрожувала основам державного устрою.
Більшість дослідників вважають, що закон про остракізм було прийнято у Афінах за Клісфена - державного діяча, який у 508-507 рр. до н.е., після повалення тиранії, провів у місті цілий ряд реформ. Однак перший відомий нам акт остракізму відбувся лише у 487 р. до н.е. - тоді з Афін було вигнано Гіппарха, сина Харма, родича Пісістратидів.
Кожен рік народні збори приймали рішення, чи потрібно проводити остракізм. У випадку якщо визнавалось, що така необхідність є, кожен учасник голосування приходив на спеціально огороджену частину агори, куди вели десять входів - по одному для кожної афінської філи (після реформ Клісфена у VI ст. до н.е. так називались териториальні округи), - и залишав там принесений із собою черепок, на якому було написано ім'я людини, яку, на його думку, варто було вигнати. Той, хто отримав більшість голосів виганявся на десять років. Його майно при цьому не конфісковувалось, він не позбувався громадянства, але тимчасово виключався із політичного життя полісу (щоправда, іноді вигнанець міг повернутись на батьківщину достроково).
Спочатку остракізм мав на меті запобігти відродженню тиранічної влади, однак згодом перетворився у засіб боротьби за владу і врешті-решт перестав застосовуватись. Востаннє остракізм було проведено у 415 р. до н.е. Тоді суперники Нікій і Алківіад змогли домовитись один з одним і у вигнання було відправлено демагога Гіпербола.
Остракони
Афіни, приблизно 482 р. до н.е.
