Жертвопринесення (криваві чи безкровні) супроводжували практично усі події приватного й суспільного життя кожного грека. Вони маркували всі основні ступені людського життя: народження, повноліття, весілля, похорони. Усякий симпосій супроводжувався узливанням вина. Всякий контракт закріплювався жертвопринесенням. Усіляка родина шанувала своїх мертвих узливанням води на могили. Кожна нова територіальна межа маркувалась узливанням олії. Регулярні жертвопринесення супроводжували усі громадські збори й суспільні свята на честь богів та героїв — і, зрозуміло, всі екстраординарні події, такі як війни й епідемії.
До безкровних жертвопринесень відносились узливання різних рідин (вина, молока, меду, води чи олії), кадіння пахощів, а також спалювання плодів (зазвичай перших плодів нового врожаю), спеціальних пиріжків чи навіть жертвенних тварин (т.зв. холокост — від грец. holokauteo, «спалювати повністю»).
Олімпійським богам зазвичай приносились криваві жертвопринесення. Головною жертвенною твариною вважалась корова (саме вона найчастіше згадується в літературі й зображається на вазах), але насправді греки, особливо приватні особи й маленькі громади, надавали перевагу мілким і менш дорогим тваринам. Найпопулярнішими жертвенними тваринами були вівці й кози. Свиня використовувалась лише в особливих випадках і для особливих богів (Гестії, Деметри, Діоніса), а порося — найдешевша зі всіх тварин жертва — для холокосту й в очисних ритуалах: коли той, хто заплямував себе кров'ю, повинен був очистити себе від скверни також за допомогою крові.
Ритуал починався з того, що процесія, котра супроводжувалась музикою, вела тварину, яка прикрашена гірляндами й стрічками, від будинку того, хто жертвує, до храму бога, якому обіцяна жертва. Всяке жертвопринесення відбувалось на вівтарі перед храмом. Там відбувалось кілька підготовчих дій, після яких жрець брав з кошика жертвенний ніж, зрізав жмут з голови тварини й кидав її у вогонь. Якщо тварина велика, її потім оглушували, підіймали на плечі й жрець перерізав їй шийні судини; кров била фонтаном, і жінки у цей момент видавали особливий різкий крик (ololyge). Кров збирали у спеціальну посудину й виливали на вівтар. Потім у всіх на очах тіло тварину розтинали. Спеціаліст з гадання на нутрощах оглядав печінку: незвичайна форма чи колір означали, що жертва не прийнята - це вважалось поганим знаком для громади. Внутрішні органи потім виймались, смажились і роздавались обраним членам жертвенної процесії. Нарешті, м'ясо зрізалось із кісток, деякі його частини спалювались повністю, тобто віддавались богам, а усе те, що залишилося, готували й влаштовували бенкет. Нез'їдене зазвичай забирали з собою, крім тих випадків, коли ритуал це відкрито забороняв.
Прийняття жертви
Червонофігурна гідрія.
Аттика, 480-470 рр. до н.е.
