Слово «тиранія» - не грецького походження, у античній традиції воно вперше зустрічається в поета Архілоха у VII ст. до н.е. Так називалось одноосібне правління, встановлене незаконним і, як правило, насильницьким шляхом.
Вперше тиранія виникла у греків в епоху становлення грецького полісу - цей період отримав назву ранньої, чи старшої, тиранії (VII-V ст. до н.е.). Деякі зі старших тиранів прославились як видатні й мудрі правителі, - а Періандр з Коринфа й Пісістрат з Афін навіть називались серед «семи мудреців». Але в основному антична традиція зберегла свідоцтва про честолюбство, жорстокість та свавілля тиранів. Особливо примітний приклад Фаларіса, тирана Акраганта, про якого розповідали, що він як покарання підсмажував людей у мідному бику. Тирани жорстоко розправлялись із родовою знаттю, знищуючи її найактивніших лідерів - своїх суперників у боротьбі за владу.
Небезпека тиранії - режиму особистої влади - досить швидко була зрозуміла грецькими громадами, і вони позбулись тиранів. Тим не менш тиранія мала важливе історичне значення: вона послабила аристократію і тим полегшила демосу боротьбу за подальшу демократизацію політичного життя і торжество принципів полісу.
У V ст. до н.е., в епоху розквіту демократії, відношення до тиранії у грецькому суспільстві було однозначно негативним. Однак у IV ст. до н.е., в епоху нових суспільних потрясінь, Греція пережила відродження тиранії, яку називають пізньою, чи молодшою.