Словом «канон» (яке перекладається з давньогрецької мови як «лінійка» чи «правило») називався незбережений трактат скульптора Поліклета, який жив у Аргосі у другій половині V ст. до н.е. Цей трактат було присвячено правилам зображення людського тіла. Поліклет першим визначив і пластично виразив гармонійні пропорції людської фігури, тобто співвідношення різних частин тіла. За основу розрахунків він узяв піфагорійську теорію золотого перетину. Згідно з нею, вся довжина фігури повинна відноситись до її більшої частини так же, як більша частина - до меншої. Це означає, що в ідеальній фігурі відстань від тім'я до пупка відноситься до відстані від пупка до п'ят так же, як відстань від пупка до п'ят відноситься до повного зросту. Виходячи з цього, кисть руки повинна складати 1/10 частину зросту, голова - 1/8, ступня (а також голова разом із шиєю) - 1/6 і т.д. Викладені у «Каноні» принципи втілились у скульптурі Дорифора - голого юнака зі списом.
Ідея канону не є для давньогрецької культури випадковою: у ній знайшло відображення уявлення про гармонію як про певну ідеальну пропорцію. Про це писав Аристотель, стверджуючи, що гармонія є «поєднанням величин, яким властиві рух і положення… непорушна злагодженість частин, яка не допускає ані порушення внутрішнього співвідношення частин, ані впливу на себе чого-небудь побічного». Зразком для творів мистецтва є гармонія у космосі, гармонія у природі чи гармонія людського тіла. У цьому сенсі канон виявляється проявом ідеалу калокагатії - гармонійного поєднання фізичних та моральних переваг особистості. Культ тіла спочатку визначався прагматичними причинами: кожному греку потрібно було турбуватися про спритність і силу, щоб захищати свій поліс, - але з часом саме людське тіло стало мірилом усіх форм грецької культури. Зокрема, саме від ідеальних пропорцій людського тіла залежали пропорції архітектурних ордерів.
Канон Поліклета панував у грецькому мистецтві приблизно сто років. Наприкінці V ст. до н.е., після війни зі Спартою та епідемії чуми, народилось нове відношення до світу - він перестав здаватися таким простим і зрозумілим. Тоді створені Поліклетом фігури стали здаватися занадто важкими, і на зміну універсальному канону прийшли витончені, індивідуалістичні роботи скульпторів Праксителя й Лісіппа.
В епоху еллінізму (IV-I ст. до н.е.), із формуванням уявлення про мистецтво V ст. до н.е. як про ідеальну, класичну античність, слово «канон» стало позначати в принципі будь-яку сукупність непорушних норм і правил.
Дорифор
Римська копія скульптури Поліклета.
I ст. до н.е. - I ст. н.е.
