Агон
Агора
Акрополь
Актор
Апотропей
Бог
Вакханалія
Герма
Герой
Гібріс
Гімнасій
Громадянин
Гомер
Грецька мова
Дем
Демократія
Діонісії
Екклесія
Епос
Ефеб
Жертвопринесення
Калокагатія
Канон
Катарсис
Кераміка
Комедія
Космос
Ксен
Лекіф
Лірика
Маска
Метр
Мімесис
Містерії
Музика
Не громадянин
Обол
Олігархія
Олімпійські ігри
Оракул
Ордер
Остракізм
Поліс
Проза
Сатирова драма
Свято
Симпосій
"Сім мудреців"
Сфінкс
Театр
Теорикон
Тиранія
Тирановбивці
Трагедія
Фаланга
Філософська школа
Хор
Хорег
Канон

Словом «канон» (яке перекладається з давньогрецької мови як «лінійка» чи «правило») називався незбережений трактат скульптора Поліклета, який жив у Аргосі у другій половині V ст. до н.е. Цей трактат було присвячено правилам зображення людського тіла. Поліклет першим визначив і пластично виразив гармонійні пропорції людської фігури, тобто співвідношення різних частин тіла. За основу розрахунків він узяв піфагорійську теорію золотого перетину. Згідно з нею, вся довжина фігури повинна відноситись до її більшої частини так же, як більша частина - до меншої. Це означає, що в ідеальній фігурі відстань від тім'я до пупка відноситься до відстані від пупка до п'ят так же, як відстань від пупка до п'ят відноситься до повного зросту. Виходячи з цього, кисть руки повинна складати 1/10 частину зросту, голова - 1/8, ступня (а також голова разом із шиєю) - 1/6 і т.д. Викладені у «Каноні» принципи втілились у скульптурі Дорифора - голого юнака зі списом.

Ідея канону не є для давньогрецької культури випадковою: у ній знайшло відображення уявлення про гармонію як про певну ідеальну пропорцію. Про це писав Аристотель, стверджуючи, що гармонія є «поєднанням величин, яким властиві рух і положення… непорушна злагодженість частин, яка не допускає ані порушення внутрішнього співвідношення частин, ані впливу на себе чого-небудь побічного». Зразком для творів мистецтва є гармонія у космосі, гармонія у природі чи гармонія людського тіла. У цьому сенсі канон виявляється проявом ідеалу калокагатії - гармонійного поєднання фізичних та моральних переваг особистості. Культ тіла спочатку визначався прагматичними причинами: кожному греку потрібно було турбуватися про спритність і силу, щоб захищати свій поліс, - але з часом саме людське тіло стало мірилом усіх форм грецької культури. Зокрема, саме від ідеальних пропорцій людського тіла залежали пропорції архітектурних ордерів.

Канон Поліклета панував у грецькому мистецтві приблизно сто років. Наприкінці V ст. до н.е., після війни зі Спартою та епідемії чуми, народилось нове відношення до світу - він перестав здаватися таким простим і зрозумілим. Тоді створені Поліклетом фігури стали здаватися занадто важкими, і на зміну універсальному канону прийшли витончені, індивідуалістичні роботи скульпторів Праксителя й Лісіппа.

В епоху еллінізму (IV-I ст. до н.е.), із формуванням уявлення про мистецтво V ст. до н.е. як про ідеаль­ну, класичну античність, слово «канон» стало позначати в принципі будь-яку сукупність непорушних норм і правил.

Дорифор 

Римська копія скульптури Поліклета. 

I ст. до н.е. - I ст. н.е.

© Діма Михайловський,
книга «Давньогрецька культура: словник».
Коментарі