Жартують, що «Іліаду» написав не Гомер, а «інший сліпий давній грек». За Геродотом, автор «Іліади» й «Одіссеї» жив «не раніше як за 400 років до мене», тобто в VIII, а то і в IX ст. до н.е. Німецький філолог Фрідріх Август Вольф у 1795 р. доводив, що гомерівські поеми були створені пізніше, вже у письменну епоху, із розрізнених народних оповідей. Виходило, що Гомер - умовна легендарна фігура на кшталт слов'янського Бояна, а справжній автор шедеврів - це зовсім «інший давній грек», редактор-упорядник з Афін на межі VI-V ст. до н.е. Замовником міг бути тиран Пісістрат, який улаштував на афінських святах змагання співців на заздрість іншим полісам. Проблема авторства «Іліади» й «Одіссеї» отримала назву гомерівського питання, а послідовників Вольфа, які прагнули виділити у цих поемах різнорідні елементи, назвали аналітиками.
Епоха умоглядних теорій про Гомера закінчилась у 1930 рр., коли американський філолог Мільмен Перрі організував експедицію, щоб порівняти «Іліаду» й «Одіссею» з епосом боснійських оповідників. Виявилось, що мистецтво неграмотних балканських співців побудоване на імпровізації: поема кожен раз створюється заново і ніколи дослівно не повторюється. Імпровізацію роблять можливою формули - повторювані поєднання, які можна трохи змінювати на ходу, пристосовуючи під мінливий контекст. Перрі та його учень Альберт Лорд довели, що формульні структури гомерівського тексту дуже схожі на балканський матеріал, а, значить, «Іліаду» й «Одіссею» варто вважати усними поемами, які були продиктовані на початку винайдення грецької абетки одним чи двома оповідачами-імпровізаторами.
Гомер (у центрі)
Фреска Рафаеля «Парнас».
Ватикан, 1511 р.
