Давньогрецьку культуру відносять до пісенно-танцювальних: у буденному житті від будь-кого могло вимагатись вміння заспівати (в тому числі у хорі), а від людей освічених - і зіграти. Уявлення про нездоланну силу музики знайшло відображення у міфах про сирен (демонічних істот з божественнми голосами, які заманюють співом жертв, щоб їх з'їсти), Орфея (котрий своєю грою на лірі полонив і людей, і богів, і природу), Амфіона (сина Зевса, який рухав грою на лірі камені). Філософи вчили, що музика безпосередньо впливає на характер.
Два найпоширеніших музичних інструменти - ліра і авл. «Ліра» - це узагальнена назва для кількох струнних інструментів (ліра «черепаха», кіфара, барбітон), у яких від корпусу відходять дві стійки й зверху поєднуються перекладиною; усі струни однакової довжини, закріплюються до перекладини і до корпусу. Авл - духовий інструмент, який зазвичай представляє дві трубки з отворами і з вібруючим язичком, чи тростиною, із очерету. Популярне з часів Фрідріха Ніцше уявлення про антагонізм ліри, як інструменту Аполлона, і авла, який використовувався у культі Діоніса, сильно перебільшене: обидва інструменти були універсальними й застосовувались практично у всіх сферах. Із ударних використовувались кротали (дві дерев'яні дощечки, що схожі на кастаньєти), кімвали (бронзові чашечки з кільцем) й тімпан (плаский барабан, у який били рукою). Усі інші інструменти (арфи зі струнами різної довжини; сірінга, чи флейта Пана, - ряд трубочок різної довжини; сальпінга - сигнальна труба) знаходились у маргінальному стані.
Співати й грати на лірі дітей вчили у школі. На бенкетах гості співали й грали самотужки чи слухали найманих музик. Музика супроводжувала релігійні церемонії - процесії й жертвопринесення. Віртуози-солісти змагались на мусичних агонах у співі під кіфару (кіфареди) чи під авл (авлоди), грі на авлі (авлети) чи на кіфарі (кіфаристи). Влаштовувались також змагання хорів, які тривалий час були аматорськими. У театрі вокальні партії у супроводі авла були в акторів і хору.
Антична теорія музики добре відома зі спеціальних трактатів, що дійшли до нас. У деяких з них описана й система нотації (якою володіло лише вузьке коло професіоналів). Крім того, існує кілька пам'ятників з нотними знаками. Але, по-перше, мова іде про короткі й часто погано збережені фрагменти. По-друге, нам не вистачає більшості необхідних для виконання подробиць, що стосуються інтонації, темпу, способу звуковиведення, акомпанементу. По-третє, змінилась сама музична мова, певні мелодичні ходи не викликають в нас тих асоціацій, що в греків. Тому існуючі нотні фрагменти ледве здатні воскресити давньогрецьку музику як естетичний феномен.
Орфей і фракійці
Червонофігурна пеліка.
Аттика, приблизно 430 р. до н.е.
