У Давній Греції було народжено найважливіше поняття сучасної цивілізації — демократія (від давньогрецьких слів demos — «народ» і kratos — «влада»): народовладдя, правління народу, під яким розумівся громадянський колектив. Найбільшого розквіту антична демократія досягла у Афінах класичної епохи (V–IV ст. до н.е.), особливо за політики Перикла.
На відміну від сучасної демократії, яку називають представницькою (громадяни керують державою через своїх виборних представників), антична демократія розуміла безпосередню участь громадян у керуванні державою — через народні збори, влада яких була необмеженою. Тому античну демократію називають прямою. Одним із основних принципів античної демократії була ісономія — рівність усіх громадян перед законом.
Своєю метою антична демократія ставила насамперед захист інтересів колективу громадян, яким повинні були підпорядковувати свої устремління окремі особи. Це була демократія лише для членів громадянського колективу, тобто для меншості населення полісу. Можливість для дозвілля й занять філософією та політикою вільні громадяни здебільшого отримували завдяки широкому поширенню рабської праці. Крім того, блиск і процвітання демократичних Афін були засновані на експлуатації союзників — міст, які входили до Афінської морської держави: форос — грошовий внесок, який щорічно надсилався союзниками, — Афіни поступово стали витрачати не лише на побудову кораблів та військові витрати, але й на потреби свого полісу.