Спочатку прози не існувало: розмовній мові було протиставлено лише один тип художнього мовлення - поезія. Однак із виникленням писемності у VIII ст. до н.е. стали з'являтися оповіді про далекі країни чи події минулого. Соціальні умови полісу сприяли розвитку красномовства: оратори прагнули не лише переконати, але й задовольнити слухачів. Уже перші збережені книги істориків та риторів («Історія» Геродота і промови Лісія V ст. до н.е.) можна назвати художньою прозою. На жаль, за сучасними перекладами складно зрозуміти, наскільки естетично досконалими були філософські діалоги Платона чи історичні твори Ксенофонта (IV ст. до н.е.). Грецька проза цього періоду вражає своїми розбіжностями із сучасними жанрами: немає ані роману, ані оповідання, ані нарису; втім, пізніше, у епоху еллінізму, з'явиться античний роман. Загальна назва для прози з'явилась не зразу: Діонісій Галікарнаський у I ст. до н.е. вживає вираз «піші промови» - прикметник «піший» також міг означати «(найзвичайніший) звичайний».