Гібріс у перекладі з давньогрецької буквально означає «зухвалість», «надзвичайна поведінка». Коли персонаж міфу проявляє гібріс по відношенню до богів, він неодмінно зазнає покарання: поняття «гібріс» відображає уявлення греків про те, що людські зарозумілість і гординя завжди призводять до катастрофи.
Гібріс та покарання за нього присутні, наприклад, у міфі про титана Прометея, котрий украв вогонь з Олімпу і за це був прикутий до скелі, та про Сізіфа, який у потойбічному світі вічно котить догори важкий камінь за те, що обдурював богів (існують різні версії його гібрісу, у найпоширенішій він обдурив і закував у ланцюги бога смерті Танатоса, так що люди тимчасово перестали помирати).
Елемент гібрісу міститься майже у кожному грецькому міфі та є невід'ємним елементом поведінки героїв епосу і трагедії: трагічний герой повинен пережити кілька емоційних стадій: корос (koros — «надлишок», «ситість»), гібріс і ате (ate — «безумство», «горе»).
Можна сказати, що без гібрісу немає героя: вихід за рамки дозволеного є головним вчинком героїчного персонажа. Подвійність грецького міфу й грецької трагедії якраз полягає у тому, що подвиг героя і його підкарна зухвалість — це часто одне і те ж.
Друге значення слова «гібріс» зафіксоване у юридичній практиці. В афінському суді гібріс визначався як «напад на афінських громадян». До гібрісу відносились будь-які форми насилля і нехтування меж, а також нечестиве відношенне до божеств.
Геракл звільняє Прометея
Фрагмент розпису чорнофігурної вази.
VII ст. до н.е.
