У давньогрецькій п'єсі реплики ділились між трьома чи двома акторами. У комедіях це правило порушувалось і число акторів могло доходити до п'яти. Вважалось, що перша роль — найважливіша, і лише актор, який грав першу роль, протагоніст, міг отримувати плату від держави й брати участь у змаганні за акторський приз. Слово «тритагоніст», яке позначає третього актора, отримало значення «третьосортний» і використовувалось майже як лайка. Актори, як і поети, суворо поділялись на комічних і трагічних.
Спочатку в п'єсах був задіяний лише один актор — і ним був сам драматург. За легендою, Есхіл увів другого актора, а Софокл першим відмовився грати у своїх трагедіях — тому що в нього був дуже слабкий голос. Оскільки усі ролі в давньогрецькому театрі виконувались у масках, майстерність актора в першу чергу полягала у мистецтві керувати голосом і мовленням. Актор повинен був також добре співати, щоб виконувати у трагедіях сольні арії. Відокремлення акторів у окрему професію завершилось до IV ст. до н.е.
У IV–III ст. до н.е. з'явились акторські трупи, які отримали назву «ремісники Діоніса». Формально вони вважались релігійними організаціями, які присвячені богові театру. До них, окрім акторів, входили музиканти, костюмери, виробники масок і танцюристи. Керівники таких труп могли досягати високого положення у суспільстві.
Грецьке слово актор (hypokrites) у нових європейських мовах набуло значення «лицемір» (наприклад, англійське hypocrite).
Сцена з трагедії Евріпіда «Медея»
Фрагмент розпису червонофігурного кратера.
V ст. до н.е.
