Слово «кераміка» походить від давньогрецького keramos («річкова глина»). Так називались вироби з глини, які виготовлені під впливом високої температури із наступним охолодженням: посудини (зроблені власноруч чи на гончарному колі), пласкі розписані чи рельєфні керамічні плити, якими облицьовувались стіни будівель, скульптура, штампи, печатки й тягарці.
Глиняний посуд використовувався для зберігання та прийому їжі, а також у обрядах і святах; його приносили у дар храмам і вкладали у поховання. На багатьох посудинах, окрім фігурних зображень, є написи, які продряпані чи нанесені рідкою глиною, - це могло бути ім'я власника, присвята божеству, торгова помітка чи підпис гончара і вазописця.
У VI ст. до н.е. найбільше поширення отримала т.зв. чорнофігурна техніка: червонувату поверхню посудини розписували чорним лаком, а окремі деталі продряпували чи підфарбовували білою фарбою і пурпуром. Близько 530 р. до н.е. поширювались червонофігурні посудини: усі фігури й орнаменти на них залишені в кольорі глини, а тло навколо покрите чорним лаком, ним же виконувався внутрішній малюнок.
Оскільки завдяки сильному випалюванню керамічні посудини дуже стійкі до впливів навколишнього середовища, збереглись десятки тисяч їхніх фрагментів. Тому давньогрецька кераміка незамінна при встановленні віку археологічних знахідок. Крім того, у своїй роботі вазописці відтворювали розповсюджені міфологічні й історичні сюжети, а також жанрові й побутові сцени - що робить кераміку важливим джерелом з історії побуту й уявлень давніх греків.