Герма - це чотиригранний стовп, зазвичай мармуровий чи бронзовий, увінчаний скульптурною головою чи погруддям. Спочатку герми зображали Гермеса, який у давньогрецькій міфології вважався вісником богів, покровителем мандрівників, провідником душ мертвих, посередником між двома світами - життям і смертю, та між богами й людьми.
Походження герм зазвичай пов'язують з давнім звичаєм позначати місця поховань купами каменів. Потім каменями стали позначати також межі й дороги: у історичні часи герми перш за все служили путівними й межевими знаками.
Винахідниками цієї скульптурної форми античні письменники називають афінян, котрі першими стали споруджувати герми. У Афінах герми зустрічались всюди: на перехрестях, на агорі, біля входу на Акрополь, у святилищах й при вході до приватних будинків. Зображення Гермеса охороняли дороги, кордони, ворота. Пошкодження герм вважалось святотатством. Найвідомішим прикладом такого роду є випадок, який стався у Афінах в 415 р. до н.е., напередодні відплиття афінського флоту на Сицилію під час Пелопонеської війни: тоді за звинуваченням у нарузі герм до суду було притягнуто відомого політика Алківіада.
У деяких випадках герми могли зображати інших божеств, окрім Гермеса, в тому числі жіночих. На чоловічих гермах зображувався фалл, який символізував плодючість. З часом на гермах стали з'являтися портретні голови чи погруддя відомих людей - політиків, філософів, поетів. Існували й подвійні герми, наприклад ті, що зображали поетів Гомера й Архілоха чи істориків Геродота та Фукідіда. Римляни, котрі копіювали грецькі портретні статуї, мали за звичку перетворювати деякі з них у герми, якими прикрашали свої сади й бібліотеки. З XVI ст. у Європі герми стали видом декоративної й паркової скульптур.
Юнак в образі Меркурія
Римська герма.
Приблизно 150-170 рр. н.е.
