Слово «трагедія» складається з двох частин: «козел» (tragos) і «пісня» (ode), чому - достовірно невідомо. У Афінах так називали жанр драматичних постановок, між якими влаштовувались змагання на Діонісіях та інших святах. У фестивалі, що проходив у театрі Діоніса, брали участь три трагічних поети, кожен з яких повинен був представити тетралогію (три трагедії та одну сатирову драму) - в результаті глядачі дивились дев'ять трагедій за три дні.
Більшість трагедій до нас не дійшло - відомі лише їхні назви та іноді невеликі фрагменти. Зберігся повний текст семи трагедій Есхіла (всього він написав їх близько 60), семи трагедій Софокла (зі 120) та дев'ятнадцяти трагедій Евріпіда (з 90). Крім цих трьох трагіків, що увійшли до класичного канону, в Афінах V ст. складали трагедії приблизно 30 інших поетів.
Зазвичай трагедії у тетралогії були пов'язані між собою за смислом. Основою для сюжетів служили історії героїв міфічного минулого, з яких обирались найбільш шокуючі епізоди, що пов'язані з війною, кровозмішанням, канібалізмом, вбивством і зрадою, які часто ставались всередині однієї сродини: дружина вбиває чоловіка, а потім її вбиває власний син («Орестея» Есхіла), син дізнається, що одружений на власній матері («Цар Едіп» Софокла), матір вбиває своїх дітей, щоб помститися чоловікові за зраду («Медея» Евріпіда). Поети експериментували з міфами: додавали нових персонажів, змінювали сюжетну лінію, привносили теми, актуальні для афінського суспільства свого часу.
Усі трагедії обов'язково писались у віршах. Деякі частини співались як сольні арії чи ліричні партії хору під акомпанемент флейтиста, а також могли супроводжуватися хоровим танцем. Максимальне число акторів на сцені у трагедії - три. Кожен з них грав протягом постановки кілька ролей, так як дійових осіб зазвичай було більше.