Once upon a time прямо крізь Казкаря пролетів великий строкатий змій та ринувся угору. Вкрутився спіраллю у темне небо. Перетворився на сяючу галактику, яка покрутилася пару хвилини й зникла м'яким переливом обірваної ноти скрипки.

Просто цей змій був мелодією, тому дозволяв собі такі вольності.

Чи бачте, наш Казкар разом зі своїм другом, Райдужний дракон що вже є людиною, раптом знайшли себе на краю величезної площі. Яка виявилася розділеною на сцени, де співали та грали всілякі музиканти. Втім, деякі одинаки грали музику серед натовпу.

Площа була щільно забита народом. Хтось прогулювався, слухаючи виконавців. Інші просто сиділи, милуючись неможливим видовищем.

Посеред цієї величезної площі стояв вражаючих розмірів фонтан із сірого з перламутровими прожилками мармуру.

По периметру розташовувалися різновидні будівлі. В алеях між ними миготіла нескінченність космосу. Бо за площею ніякого світу не було.

Через мить Казкаря ледь не збив з ніг райдужний дракончик – точна копія його друга, що стояв поруч. Точніше, такого, яким той перекидався раніше. Тільки цей дракончик був маленький, зітканий з яскравого світла й мерехтливого серпанку.

Малюк звучав дзвіночками, тарілками та, раптово, клавішами. Зупинився, щось лагідно продзвенів й полетів по своїх справах.

Ще одна мелодія, яка втекла від музиканта. Судячи з усього, їх приваблювала куртка Кавового бога, розписана рухомими фарбами космосу. Оскільки Райдужного дракона, та й інших перехожих втілені мелодії спокійно облітали, не збиваючи.

З іншої сторони площі, від хору троянд та гусениць, до наших друзів бігла А-Капела, оточена зграйкою крилатих нот. Малеча намагалася розтягнути на шматочки її сукню-хмару лимонного кольору. Ноти куталися в клаптики, але одежа дівчини не зменшувалася. Сукня начебто стала ще пухнастішою та довшою. Принаймні вже подовжилася до середини стегна.

Вічний супутник красуні, білий сом-пес з червоними вусами та лапами, весь час намагався вловити зубами якусь мляву нотку, але ті з дзвінким сміхом виверталися.

Дівчина, сяючи посмішкою на бірюзовому обличчі, разом обійняла друзів. Потім відсторонилася та махнула рукою вправо. Там, абсолютно щасливий, в оточенні різноманітних дівчат, гримів ударними Барабанщик. Зелене волосся хлопця виросло ще довше, а на фіолетовій шкірі з'явилося більше чорно-білих кручених татуювань.

Хлопці почали озиратися.

Вдалині сиділа невелика група яскравих меломанів. У кожного було довге, доглянуте й ретельно профарбоване по всьому тілу хутро. Єдиний їх одяг – пов'язки на стегнах з довгими розлітаючимися кінцями. При кожному русі вони дзвеніли білими та перламутровими прикрасами.

Меломани пускали по колу кілька люльок, кожна з якої стріляла іскрами різного відтінку. Вони вдихали дим, аби трохи пізніше випустити кольоровими струйками, які скручувалися у змій, драконів та спіралі – щоб заплутатися у волоссі перехожих.

Один шалений помаранчевий димок наштовхнувся на зовсім лисого чоловіка. Розгублено покрутився поруч. Потім весело почав ковзати й кататися на лисій голові. До нього відразу ж приєднався фіолетовий компаньйон та пара летючих нот.

Збоку почулися вигуки здивування, потім веселий сміх.

Друзі вчасно розвернулися. Ледве встигли відстрибнути з дороги величезного вогняного бегемота, який могутньою тушою пер, не розбираючи дороги. Втім нікого не опалив, тільки виваляв по землі.

Нарешті звірові набридло топати крізь натовп, він підвівся на задні лапи, напружився – та злетів вогняним птахом. Сиплючи іскрами, помчався десь в нескінченність. Можливо й досі літає. Іскри досягли землі та вбралися у мостову. Відтоді й донині, якщо наступити на ті камені, вони світяться різними кольорами.

Біля фонтану темношкірий саксофоніст у кумедному капелюсі грав сумну, витягаючу серце музику.

Самотній скрипаль-привид створював якусь хитромудру мелодію. Він був настільки захоплений, що періодично проходив крізь перехожих. Дехто спритно ухилявся. Ті, хто не встиг, здригалися з переляку, але відразу ж починали задумливо посміхатися.

Різноманітна музика змішувалася в одну хвилю приємного шуму.

...

Поки Казкар милувався перехожими та музично-магічними дивами, Райдужний дракон придивлявся до місця, в якому хлопці опинилися.

Надивившись вдосталь, ляснув товариша по спині.

– Зверни увагу на будівлі. У них немає ні вікон, ні дверей. Лише екстер'єри архітектурних ансамблів, якими можна милуватися з площі.

Казкар озирнувся.

– Й справді. Але при цьому всі будівлі відрізняються одне від одного. Навіть створені з різних будівельних матеріалів, як на мою думку.

– Дійсно. І лише фонтан...

– ...весь виконаний із сірого з перламутровою прожилкою мармуру...

– ...але так, ніби його ліпили різні майстри, навіть не узгоджуючи дії між собою. Подивись, який він безформний. А чаша фонтану начебто побувала у руцях дитини-велетня, який зім'яв її, як пластилін та й викинув награвшись.

– Ну чому безформний? Втім, я згоден стосовно чаші. Але якщо придивитися до композиції всередині, то можна побачити переплетені силуети музикантів з інструментами.

– А я й придивився. Вони рухаються, ці фігури. Самі по собі, то граючи, то іноді просто намагаючись вибратися з тисняви.

Хлопці подивилися на композицію посеред величезної чаші, де зі смичків, дудок, клавіш та інших частин музичних інструментів лилася різнобарвна вода. Котра, як і музика, не змішувалася, а переливалася космічними фарбами.

Казкар обернувся до дракона, чиє гарненьке обличчя вже перетворилося на хитру пику.

– Гадаєш, чари цього місця у фонтані?

А-Капела, яка уважно слухала своїх друзів, ткнула пальцем у мостову. А для наочності ще й постукала по ній гарненькою ніжкою в безглуздому кросівку.

Хлопці опустили очі собі під ноги. Оглянули всю площу.

Мостова, здавалося, начебто складалася з непоєднуваних шматків. Пляма світлих великих каменів поруч з ляпками темних дрібних. Одні мають квадратну форму, інші – округлу. Майстерно або кустарно оброблені.

– Справа не в фонтані, друже мій Казкарю. Скоріш в матеріалі. Мармур, на мою думку, має здатність збирати фрагменти світів у мозаїчний музичний куточок всесвіту. Таке собі міжсвітов’я. Глянь, площа хоч й з різного, але каменю. І будинки кам'яні. Жодного дерева, куща чи газону – ти десь бачив площу без зелених насаджень? Камені притягнули камені й збиралися в одному місці, за межами світів. Цікаво.

– Цікаво-то воно може й цікаво. Але що ти вже собі задумав? Я знаю тебе нескінченність й по виразу обличчя бачу, ти вже щось замислив.

– Пам'ятаєш, днями в кав'ярні з’явилася маленька кімнатка з різьбленими дверима назовні, яка нікуди не веде та нікого не приводить? Ми так й не змогли зрозуміти, навіщо вона потрібна?

– Ще б я не пам’ятав, вона з'явилася на наших очах, я ледь не розлив свою каву, – Казкар повернувся до А-Капели, пояснюючи, – спочатку в дальньому кінці зали з'явилася невелика кімната, схожа на передпокій. З вішалками, підставками для парасольок. Здоровенним лимоном у вазоні. Купою подушок та солом'яних матраців. А потім у зовнішній стіні з'явилися різьблені двері з дивовижними візерунками та хаотично вставленими шматками кольорового скла.

Дракон кивав на кожне слово.

– Саме так. За дверима я знайшов невеликий дерев'яний поріг зі знімною панеллю, у яку ідеально вліз би он той шматочок мармуру.

Казкар замислився. Подивився на дракона, потім знову на фонтан. Скуйовдив волосся, яке завжди стирчало в різні боки й рухалося само по собі.

– Таємниче місце, ця твоя кав'ярня. Іноді мені здається, що вона мудріша та проникливіша, ніж ми двоє разом узяті.

Райдужний дракон хихикнув й рушив до фонтану. Там як раз одна струнка фігура почала рухатися, простягаючи до хлопців руку, на якій лежав округлий шматочок сірого з перламутровою прожилкою мармуру.

Казкар з А-Капелою пішли слідом. Хлопець уже встиг придивитися маленький, не більший за ніготь мізинця, шматочок каменю на борту фонтану.

– А я візьму он того малюка на самий край всесвіту й навіть трохи за його межі. Туди, де крісло з товстим картатим пледом пастельних відтінків, пливуча у просторі жаровня. У цьому самому кріслі постійно валяються зерна кави, скибочки мускатного горіха, мішечки зі спеціями та інше приємне сміття. Камінчику там нудьгувати не доведеться.

...

Через сотні секунд або мільйони годин, точного часу вам ніхто не скаже, Казкар та Райдужний дракон сиділи на дерев'яному порозі дивовижної кав'ярні. Пили каву. Спостерігали за вуличними музикантами, які грали на площі мозаїчного міжсвітов’я.

Хлопці встигли заскочити до своєї кав'ярні, зварити каву та покласти шматочок мармуру у поріг нових дверей.

Спочатку нічого не відбувалося.

Друзі махнули руками, підійшли до стійки й сіли обговорювати, як би ото знову знайти мозаїчне міжсвітов’я.

Але потім збоку почулася музика. До кав'ярні через красиві різьблені, гучно рипнувші двері ввалилася А-Капела.

Що поробиш, мабуть, в дивовижній кав'ярні, всім дверям судилося скрипіти.