Once upon a time сяюче павутиння пропливало повз дивовижну кав'ярню Райдужного дракона. Уважний спостерігач, придивившись, побачив би його магічність. І такий знайшовся. Точніше, знайшлася.

Біловолоса Весна з цікавістю спостерігала за павутинням, а коли прислухалася, то вловила:

"...кожна мить, коли я обіймаю тебе, відлунює у вічності переливчастим солодким дзвоном та завмирає там, як золотий пил у промені ранкового сонця».

Весна посміхнулася.

Ото ж гуляють світами романтики.

Однак Весні навіть не обов'язково визирати з кав'ярні, щоб знайти романтика. Досить обернутися й подивитися на власника унікального закладу.

Хлопець повис на вухах А-Капели, яка вирішила забрести на світло. Барабанщик загубився десь серед світів, а от собака-сом з червоними лапами був поруч – біля ніг своєї подруги.

– Минулого немає. І майбутнього також. Є зараз і кожна мить – плинна насолода. Від красивої будівлі. Квітучого дерева. Кумедного пам'ятника. Запаху моря, поля або лісу. Чашки хорошої кави. Або от десерту. Звичайно, якщо живий, можна повторити задоволення. Однак смак буде не таким, як в перший раз. Але хто сказав, що гірше?

Говорив дракон, обпалюючи пальником мигдальні меренги.

Хлопець обожнював опікати дівчину, пригощаючи її улюбленими ласощами – кому ж не подобається радувати красуню. Адже A-Капела з бірюзовою шкірою, фіолетовим волоссям та сукнею-хмарою лимонно-зеленого кольору радувала око.

Склавши стопку фламбованих мигдальних меренг на тарілці, хлопець пересунув десерт ближче до дівчини. Та забула про свою каву з хмаркою ванільних вершків та почала ласувати.

Дракон натомість продовжив возитися з ананасами, тонкі круглі скибочки яких розклав по всій стійці з прозорого, сяючого внутрішнім світлом каменю.

– Можна просто збити вершки та яєчні білки з цукром. Поокремо. Покласти зверху ананаси. З'єднати, але не перемішувати. Зверху посипати кокосовою стружкою й мускатним горіхом. Або обпалити, якщо є ручний пальник.

Дракон спритно клав сушені ананаси в кришталеві десертні чаші. Зверху з двох різних мисок шарами викладав начинку. Прикрасив, а от обпалювати роздумав.

А-Капела витягла з-за корсажу сукні, схожої на хмару, маленький блокнот й сталеву ручку-перо. Лукаво глянула на дракона. Написала:

“Зелене узбережжя біля сірого моря”

Хлопець прочитав. Здивовано подивився на дівчину, почухав потилицю та продовжив говорити.

– Є ще один рецепт. Кільця ананаса потрібно промокнути серветкою, щоб прибрати зайву вологу. Можна трохи підсушити, але не під сонцем, просто в темному сухому місці. Занурити в рисове або мигдальне борошно. Обсмажити у гарячій олії. Окремо приготувати карамель та занурити туди готові скибочки ананаса до того, як повністю застигне. Такі смаколики сподобаються ласунам навіть більше, ніж відомі карамельні яблука. А якщо розтопити шоколад, то буде ще смачніше.

При цьому дракон витягнув з-під стійки величезну тацю, повну кілець ананаса. А-Капела навіть випустила з пальців свою улюблену меренгу й відразу ж потягнулася за одним.

Та й Весна з цікавістю принюхалася.

Тут у кав’ярню ввалився Казкар. У його вічно рухомому волоссі – золоте павутиння, яке донедавна було застиглими обіймами. Однак Казкар тут же висунувся назовні та обережно струсив павутиння, повернувши його на місце.

Слідом ввалився Барабанщик у мокрих жилеті та шароварах. Босі ступні вкривав зелений пісок, що розсипався при кожному кроці.

Дракон припідняв брову, граючи у здивування. Йому ніхто не повірив.

– А де це ви такі блукали?

Барабанщик намагався струсити пісок із шароварів, але безрезультатно. Тому лише махнув пазуристою рукою.

– Казкар вичепив мене у світі, населеному виключно не відмовляючими нікому жінками, й потягнув на якийсь дивакуватий пляж. Уявіть собі, море там сіре, а пісок зелений. Дивовижне місце, дуже піднімає настрій.

Казкар мрійливо посміхнувся.

– Та-та, там такий теплий дощик, від якого дуже весело й волосся кучерявиться. Іноді я потрапляю туди і завжди, чомусь, думаю про тебе. Ти там випадково не бешкетував? У цьому теплому дощику чи не винні раптом твої пазуристі лапки?

Дракон підняв руки долонями вперед, аби показати, що він тут ні до чого. Але знову ж таки, йому ніхто не повірив.

Втім він відразу ж звернувся до A-Капели.

– А звідки ти дізналася, де їх носить?

Та знизала плечима, загадково посміхаючись.

…

Дракон підсмажував кільця ананаса на грилі та поливав їх топінгами.

Огортав в кульки морозива з різними смаками.

Вимочував в каві й засипав сухими квітами з цукром.

Змащував медом, кунав у заморожений подрібнений лимон і посипав свіжою м'ятою.

Стійка з прозорого, сяючого внутрішнім світлом каменю все щільніше заставлялася тарілками. Здавалося, Райдужний дракон чекає на когось, хто буде дуже голодний.

В якості завершуючого штриха хлопець виловив десь із надр, які виявилися по-справжньому нескінченними, величезний заварювальний чайник. Пар струменів з носика, поширюючи дивовижний чайний аромат по всій кав'ярні.

Казкар добре знав, що це за чай.

Торішня липа, яка утримала сміх від простих жартів збирачів.

Висушені взимку кірки апельсинів, що друзі несли один одному, коли ходили в гості.

Свіжа м'ята, котра проросла й розгалузилася несподівано пишно.

І старий мед, який вже почав зацукровуватися. Викидати його не варто, адже це важка праця сотень бджіл. Але й їсти не смачно. А ось у чаю йому саме те місце.

Казкар нарешті озирнувся по кав'ярні та побачив Весну. Дівчинка стояла біля дальньої стіни, роздивляючись картину, де вчилися ставати на крило люди-птахи.

– Нічогісеньки собі, Весна тут. Тільки помітив, це ж треба. Так дивно тебе бачити, я навіть відвик від вражаючої з розмаху наповал твоєї зовнішності. Як там проходять твої обряди з ритуалами, або чим ще ти вигадала займатися?

– Захоплююче. Я навіть знайшла помічницю замість моєї відьми, яка втекла назад до Водяного уламка.

– Помічницю? Чи нову пасію, якій розіб'єш серце?

– Та нєєєєєє. Такій не розіб’єш. Ти б її бачив. Це відьма ще лютіша за ту біляву фурію. Вся у червоному, волосся червоне, очиська червоні. Вогонь й тільки. Іноді навіть страшнувато. Однак у неї сумний погляд. Дивишся їй в очі та перестаєш боятися. Це важко навіть описати, треба бачити.

Казкар нічого не сказав. Але мовчки погодився, що такій дівчині точно не розбити серце. Своє б уберегти, аби не витягнула та не поставила на полицю з трофеями, що самі звалилися під ніжки.