Once upon a time на самому краю всесвіту й навіть трохи за його межами в затишному кріслі з картатим пледом несподівано з'явилася незвичайна дівчина.

Ми з вами одразу зрозуміли б, що це мавка. Тільки вони носять одяг з гілочок та листя, квіткову корону. Їх трав'янисте волосся колихається, наче листя на вітерці. Тільки мавки мають блідо-зелену шкіру й очі, як смарагди.

Однак на самому краю всесвіту й навіть трохи за його межами нас не стояло. А стояв Казкар, який все не міг вирішити, які саме кавові зерна кинути в кавомолку.

Цей хлопець навіть не знає слова «мавка». А якщо й знає, не пов'язує його зі своєю подругою.

А чи знаєте, як вони подружилися?

...

Якось Казкаря занесло в саму гущу лісу.

Знаєте, як приємно гуляти тихим лісом?

Землю покривають мох та гілки. Тепле вологе повітря пахне зопрівшим листям, грибами й деревиною. Верхівки вікових дерев ледь шелестять над головою. Іноді можна почути ухання сови або потріскування гілок.

Навколо тільки спокій.

Казкар навіть забув, що кудись збирався. Можливо, зовсім до іншого куточка всесвіту в пошуках чергової пригоди. Але кому вони потрібні посеред прадавнього лісу?

Казкар гуляв дуже довго. Так що навіть забув, що він дивовижна істота, яка живе на самому краю всесвіту й навіть трохи за його межами.

Чарівна куртка, подарунок друзів з далекого світу, зазвичай розцвічена яскравими фарбами космоса, стала зеленіти, відображаючи лісову гущавину.

Втомлюються всі, навіть наш любий Казкар.

Хлопець вирішив відпочити біля самого розлогого, неосяжного дерева. Розчистив землю. Викопав яму ручною лопаткою, яка знайшлась в одній із бездонних кишень – і навіщо вона йому знадобилася? Там же знайшов запальничку. Назбирав хмизу й розвів багаття.

Важко опізнати у лісі, котра година. Там завжди сіро. Тільки ніч падає, як чорна пелена, приховуючи все навколо.

Казкар грівся й намагався згадати, хто він такий є.

Підвівши очі, хлопець побачив високу струнку дівчину, що сперлася об дерево навпроти. Та дивилася на нього, примруживши очі та склавши руки на грудях.

– Й чого це ти мені тут костри палиш?

Я казав вам, що Казкар гадки не має, хто такі мавки. Хлопець просто відзначив велику кількість зелених відтінків в наряді й зовнішності дівчини.

– Та ось намагаюся згадати, хто я такий.

– Не згадаєш. Що я марно старалася? Водила по колу, плутала та зачаровувала. Заколисувала ворожбою ліса. Зазвичай я заводжу мандрівників на болота, але ти мені сподобався. У тебе кумедне волосся. Ворушиться, як моє. А куртка гарна, барвиста. Була. Ти чого це куртку зеленою зробив? Я люблю яскраві кольори.

– А чого це ти мандрівників у болота заводиш?

– Хм. Я перша запитала. Але ти гість, тому відповім: мандрівники приносять біду в ліс. Смітять, ламають, спалюють все підряд. Тварин вбивають заради забави. А вони ж живі.

– Вибач, я не знаю, що не так з моєю курткою. Думаю, раніше знав. Коли пам’ятав, хто я такий. Та чи всі мандрівники погані? Я от розпалив багаття, але ж нічого не спалюю.

– Тому я з тобою й розмовляю. Іди зі мною. Пригощу смачним журавлинним пирогом. Тільки нам потрібно його спочатку спекти. Не забудь засипати вогонь землею.

Мавки, що б вам не казали, теж використовують вогонь.

Готують смачні пироги та пиріжки. Варять морс. Заварюють чай. Взимку зігріваються.

Але ніколи не зрубують дерева.

Ті самі віддають старі гілки на затишні вогнища. А якщо ліс особливо любить свою мавку, то її дров’яльня заповнюється полінами, яких вистачає на всю зиму.

Будинки мавок зроблені з дерев та каменю.

Оселя хорошої мавки завжди чиста, тепла, затишна. А ось погані мавки живуть в хитких холодних хатинах. І від такого середовища стають ще злішими. Щоб поліпшити своє життя, їм потрібно почати самовіддано піклуватися про ліс.

Цьому вчать в кожній мавковій школі, про існування яких Казкар навіть не підозрював.

Парочка дуже швидко підійшла до високого, у кілька поверхів, будинку. Двір, широка галявина без огорожі, був повен звірів та птахів. Хижаків, травоїдних.

Деякі їли біля годівниць або пили воду з колодязя. Інші просто відпочивали. Більшість були перев'язані або кульгали на ноги, затягнуті шинами. Ніхто не нападав один на одного.

– Тут лікуються тварини. Хтось сам покалічився. Деякі вижили під час набігу мисливців, – пояснила дріада. Потім криво посміхнулася, – самим мисливцям так не пощастило.

Будинок прикрашали великі та малі засклені балкони. На яких теж хтось мешкав.

Дах взагалі виявився величезним гніздом, з якого вилітали та прилітали пташки.

Раптом важкі двері розпахнулися, звідки на поріг спиною вперед вилетів великий єнот у різнокольоровому фартуху. Він заверещав щось образливе і кинувся назад.

Здійнялася метушня й з тих же дверей вилетіло ведмежа. Малюк плаксиво пискнув і кинувся до матусі, яка відпочивала неподалік на лежаку. Ведмедиця рявкнула, з будинку почувся перепрошуючий писк єнота.

Дріада ляснула себе рукою по лобі.

– Вибач, гість, у мене в будинку безлад. Таке трапляється, якщо у тебе на кухні завелася смугаста біда. Не повіриш! Не минало й дня, щоб він не потрапив у халепу. Довелося взяти в будинок.

– Я впевнений, що мені сподобається твій безлад. А ще я згадав, що вмію варити каву. І, головне, маю з собою. А також мішечок покришеної карамелі. Ти, певно, ніколи не пробувала тут кави. Я тобі приготую.

Однак спочатку Казкар вимушений був збивати яйця, змішувати їх з розтопленим вершковим маслом та цукром. Попутно відбиватися від єнота у фартуху, який хотів взяти в цьому участь.

Втім, він таки прийняв участь. Подаючи борошно з верхньої полиці впав разом з мішком. Кухня перетворилася в якийсь засніжений сад, а Казкар та мавка стали нагадувати сміющихся сніговиків.

Єнота змусили прибирати, на що, впевнений, він досі ображається.

Залишки нерозсипаного борошна разом з розпушувачем Казкар дбайливо додав в суміш, яка дивом вціліла після борошняного нальоту.

Мавка тим часом смажила волоські горіхи. А також чистила й мила свіжу журавлину.

Потім стала розкачувати тісто: не товсто чи тонко, а трохи більше пальця.

Коли все було готово, мавка дістала величезне деко і застелила його пергаментом. Насипала туди журавлину та горіхи. Зверху поклала розкачане тісто. Накрила пиріг фольгою й відправила у піч.

Казкар тим часом почав готувати каву. У нього в кишені дійсно знайшовся мішечок меленої кави, що приємно пахла смаженим хлібом. Вдихнувши аромат, хлопець раптом згадав про дивовижну кав'ярню і свого друга-дракона, який перемелював зерна своїми власними пазуристими руками.

У тій же кишені лежала покришена карамель. Щіпка пішла у турку, яку хлопець вийняв з іншої кишені. «Карамель потрібно трохи розтопити, потім кинути туди каву і залити водою», пригадав Казкар чиїсь вказівки.

Чим довше Казкар варив каву, тим більше згадував про себе. І коли кавова шапка втретє піднялася над туркою, він уже знав, хто такий є.

Мавка принесла дві чашки, грубо, але дуже файно виліплені з глини.

– То що? Тепер ти покинеш мене і ніколи не повернешся?

– Ще чого не вистачало! Я, між іншим, пережив нашестя твого незграбного єнота з мішком борошна, а це варте хоча б одного шматочка пирога, який починає так спокусливо пахнути. Давай посиплемо його цією карамеллю, до речі. Тим більше, що я ніколи в житті не зустрічав такого затишного місця. Тільки, будь ласка, більше не пудри мені мізки.

Казкар та мавка провели разом чудовий вечір. Їли пиріг, пили каву.

Казкар розповідав мавці про дивовижні світи, в яких побував. Та сміялася, не вірячи, але обіцяла одного разу відвідати його на самому краю всесвіту й навіть трохи за його межами.

Якщо він не забуде приходити до неї в гості.

Але як можна забути таку дівчину?

…

Осінь та зірка подивилися одна на одну. Дівчата точно знали, що дракон ніколи не бреше. Це означає, що дивовижна мавка, з якою Казкар в черговий раз грозився їх познайомити, теж не вигадка.

– І прямо зараз, якщо ви перестанете мене відволікати, я приготую свою найкращу каву для цієї мавки, з якою теж хочу познайомитися.

Осінь знизала плечима й запалила ще одну міцну цигарку. Зірка попросила одну собі і залпом випила повну чарку абсенту.

Двері дивовижної кав'ярні легко скрипнули. Дівчата, що сиділи за стійкою, відразу розвернулися. Дракон підвів очі від чашки, над якою чаклував з таємничим обличчям.

На порозі завмерла висока, красива дівчина в одязі з гілок та листя. Трав'янисте волосся колихалося, наче листя на вітерці і було прикрашене білими квітами. Шкіра блідо-зелена, а очі схожі на смарагди.

За нею маячила фігура Казкаря в куртці кольорів космосу.

Зірка обернулася до дракона.

– Брехунчику! Казав, що на ній корона з квітів!

Дракон лише знизав плечима і поставив перед зіркою ще одну чарку абсенту.