Once upon a time яскраве сонячне світло заливало безкрайню квіткову галявину.

Знаюча людина сказала б, що це ціле тюльпанове поле.

Але знаючих людей у цьому світі не було. Натомість на довгих жовтих стеблах з помаранчевим листям росли незвичайно величезні фіолетові тюльпани.

Оскільки вже був день, тюльпани розкрили свої фіолетові пелюстки, відкривши золоту серцевину.

А ще маленьких фей, які потягувалися або позіхали – адже малюки тільки прокинулися. Вони виявилися жахливими засонями, щоб ви знали.

Кожна фея була розміром з долоню дорослої людини.

Фіолетова, з чорним відливом, безволоса шкіра поблискувала на сонці. У шкірястих, напівпрозорих крилах золотавого відтінку було добре видно золотисті кісточки.

...

Наш Казкар, акуратний та уважний хлопець зі знаком мінус, не зрозумів, як опинився посеред квіткового поля.

Оскільки він зовсім не розбирався у квітах, то й не зауважив, що перед ним тюльпани. Однак відмітив, що знаходиться не там, де збирався, і вирішив рухатися вперед – якщо є ноги, то й дорога знайдеться.

Тільки-но хлопець зібрався ступити крок, як з-під черевика, розмальованого Босхом, пролунала люта лайка. Навіть від зірок Казкар ніколи не чув нічого подібної.

Тому поспіхом прибрав ногу та придивився уважніше.

В особливо великій квітці сиділа малявка завбільшки з долоню й щедро сипала прокльони на власника черевика.

Казкар і раніше бачив фей. Але всі вони були добрими, ввічливими або, принаймні, не лаялися так жорстко.

Малявка розправила свої золотаві шкірясті крила та злетіла на рівень обличчя Казкаря. Однак відчула приємний аромат свіжої кави й замовкла.

...

Феї міцно сплять всю ніч та вигадують сни. Це найважливіша діяльність малечі.

З добрих снів з'являються нові феї, які поселяються у вільних тюльпанах і теж вигадують сни.

Вдень малеча залишають свої квіти, літають в небі. А коло полудня ховаються в тіні дерев або листя.

Тому що опівдні з'являються найтемніші тіні. Ті, що вийшли з погано вигаданих снів.

Якщо уві сні фея злякалася або розсердилася, кошмар може ожити. І чим сильніші негативні почуття, тим більша ймовірність появи.

Тіні-кошмари ніколи не сплять, просто ховаються. І виходять, коли сонце в зеніті.

Якщо фея не ховається, на неї накидається тінь-кошмар. І фея зникає. Наче ніколи не існувала.

Це дуже страшно.

Єдиний спосіб врятуватися – сховатися в іншій тіні, від чогось живого та матеріального. Там тінь-кошмар не зможе побачити.

...

Казкар слухав невеличку фею, яка зручно вмостилася у нього на плечі.

Маленька базікала й насолоджувалася ароматом кави зі стаканчика. Казкар навмисно не пив улюблений напій, щоб дати феї можливість довше побалувати себе.

– Чому ви їх боїтеся? Це ж ваші кошмари, ви зможете впоратися з ними, якщо мужньо їх зустрінете.

Маленька фея на мить замислилася.

Всі настільки звикли боятися тіней-кошмарів, що навіть не міркували про таке.

– Чому б ні? Наближається полудень, можна спробувати. Я, чи бачиш, дуже втомилася боятися. Вже навіть не здатна придумувати хороші сни, тому що мені постійно сняться кошмари.

Маленька фея рішуче підвелася та потрясла крильцями. Решта давно поховалися – на все поле їх було лише двоє. Вона та Казкар.

Вдалині, однак, промигнула тінь. Так що це вже не двоє.

...

Тінь-кошмар рухалася дуже швидко. Не встиг Казкар і оком мигнути, як перед ними з'явилася маса, що віддалено нагадувала фігурку маленької феї. Тільки темну, холодну.

Порожню.

Маленька фея спочатку завмерла, звично відчувши жах. Казкар повернув до неї голову та підмигнув.

Дівчинка тряхнула блискучою голівкою й рішуче піднялася на крило. Підлетіла до тіні-кошмару і простягла руку.

Тінь-кошмар, яка звикла, що від неї завжди ховаються нажаханими, спочатку відступила. А потім простягла вперед свою чорну руку.

Казкар примружився від яскравого спалаху.

А коли проморгнувся, перед ним були дві однакові феї. Одна задоволена і щаслива. Інша розгублена.

...

– Ти тільки уяви! Їхні сни стають матеріальними. А оскільки у них завелася звичка бачити уві сні кошмари, то з'явилися такі темні феї, які не могли спати. Але оскільки таємним бажанням тих було вигадувати сни, вони кидалися до фей за допомогою. А ті дурбецели, замість того, щоб допомогти й поділитися світлом з нещасними, шарахалися від них, лякалися та дематеріалізовувалися.

Казкар, сидячи на стійці з грубо обтесаного, сяючого внутрішнім світлом каменю, захоплено їздив по вухах Райдужного дракона.

Рептилія, що майже успішно прикидається людиною, зосереджено нарізав величезний ананас тонкими кільцями. Поруч стояли баночки з прянощами – ваніллю, перцем, сушеними меленими бутонами троянд, свіжими квітами акації, зацукрованою орхідеєю, а що ще, знає тільки сам дракон.

Хлопець явно збирався приготувати щось грандіозне.

– З твоєї розповіді я зрозумів приблизно ніхрена й трохи нічого, щоб ти знав. Тобто тіні – це теж феї, тільки трохи недореалізовані.

– Вірніше, реалізовувані не так. Криво створені, скажімо прямо. Знаєш, страх, це така штука – все спотворює й робить огидним. А вони, крім усього іншого, боялися звертатися до справи своїх рук. Точніше, страхів своїх.

– Цікаво. Але не ново. Я, чи бачиш, спостерігав таке багато разів. Твоїм феям пощастило, їм випав шанс досить просто впоратися зі своїми кошмарами. Ну і ти ще поміг, тому можна назвати їх щасливицями. А от тобі, друже, не так пощастить, якщо зірки дізнаються, що ти наслухався чудових прокльонів й нічого для них не записав.

– Чому це не записав? Ображаєш. Вони запропонували мені допомогу в знак подяки, і я погодився на повний список їхньої численної лайки. Півдня записував, лишається тільки з'ясувати, в яку кишеню сунув.

Казкар струснув свою розцвічену космосом куртку, підбиту коротким білим хутром. Почувся дзвін, метушня. Дракону здалося, що навіть хтось присвиснув.

Похитавши головою, хлопець повернувся до ананаса. Адже новий десерт не приготує сам себе.