Once upon a time Весна сиділа під розлогим зеленим кущем. Важкі гілки прикрашали десятки квітів.

Дівчина сиділа, розкинувши в сторони ноги у важких чоботях. Задумливо хитала носком лівої ноги. Спиралася об землю руками, прикрашеними браслетами.

Вітерець ворушив довгі різнокольорові коси, але Весна навіть не помічала цього.

Поруч парив величезний кавник, повний гарячого напою, що бадьорить. Пара білих чашок чекала, коли в них наллють лежачий поруч ванільний лікер. А зверху обережно додадуть міцну каву.

Дівчина з посмішкою спостерігала за симпатичним брюнетом у картатій сорочці та чорних джинсах.

Наче звичайний хлопець.

Але ми з вами знаємо, що це справжній дракон, який лише прикидається людиною. І тільки по райдужним зіницям та довгим пазурам його можна опізнати.

Дракон з подивом принюхувався до маленької, наче виліпленої із білого воску квітки з жовтою серцевиною.

– Ойц, тепер я знаю, на яку холеру ти за мною поперся. Шоб нюхати квіточки та пуклити оченята на все своє прекрасне обличчя.

Дракон навіть не звернув уваги на слова Весни. Він давно звик до її удаваної грубості.

Однак Весна й так не чекала відповіді. Просто відкинулася назад та дивилася крізь пухнасті гілки у небо.

Таке пронизливо блакитне, без єдиної хмариночки.

Тільки яскраве коло сонця. Сліпуче та, одночасно, зігріваюче холодний грудок, який оселився десь всередині.

Умиротворення до Весни прийшло буквально щойно. Його приніс дракон разом зі звісткою про те, що травень закінчується. Це означає, що робота добігає кінця. Можна буде відправитися кудись подалі. Де найгучніший звук – пробка від шампанського, яка вилетіла під сміх та радісні крики дівчат. Там можна посидіти в кутку, випити міцного віскі, вибрати пару на одну ніч.

Щоб вранці, страждаючи похмільною головою, повернутися туди, де найбільше потрібна.

Дракон мовчки спостерігав за Весною.

Такою вона йому більше подобалася.

З серйозним виразом обличчя. Блискучими очима.

Яка розмовляє короткими фразами без дурних імітованих акцентів.

Та розказує цікаві історії, яких знає не менше, ніж Казкар.

…

В одному дуже далекому світі кущам жасмину буквально поклоняються. Приносять солодощі, їжу, іграшки. Коло них проводяться весілля та похорони. Навіть судові провадження, втім, досить рідкісні.

Справа в тому, що цей світ повністю позбавлений запахів.

Чесно кажучи, він нічим не пахне. Смаки, кольори, звуки – скільки завгодно. Дуже красивий й мирний світ. Повний зелені, морів, озер.

Але запахів немає, як обрубило.

І тільки свіжі квіти жасмину здатні пахнути. Так, дракончику, саме так, як ці. Різко, солодко, свіжо та чаруюче. Уяви, що в озеро сірої фарби впала крапля карміну.

Аромат жасмину розливається по всьому світу. Огортає кожного жителя.

Це благословенний час.

Поки жасмин квітне, ніхто не працює. Кожен намагається провести свій відпочинок біля джерела аромату. Вони шикуються в довгі терпеливі черги.

Існує навіть повір'я про першу впавшу пелюстку. Якщо вона приземлиться на чиюсь голову, ця людина стане подібною божеству.

Ми з Казкарем дізналися про це, коли він показував мені світ без запахів. Якраз в період розквітання. Звичайно, пелюстка впала саме в його буйне волосся. Ледве тоді втекли від цих милих людей. Ледь не загодували до смерті.

Ще я бачила світ, де їдять тільки морозиво. Але я його ще нікому не показувала. Все було не на часі.

Один з рецептів морозива – саме з жасмином.

Квіти замочують у холодній воді. Залишають настоюватися кілька годин. Настій, який вийшов, переливають в спеціальну каструлю для приготування виключно жасминового морозива. Кип'ятять, обов'язково додаючи в ароматну воду корицю та коричневий цукор.

Суміш остуджують. Додають білки й ром. Отриману масу ставлять в морозильну камеру для застигання.

Щоб морозиво вийшло повітряним, його періодично дістають з морозилки та збивають.

А тепер про найцікавіше.

З самого початку, як господиня збирає квіти жасмину і до кінця, поки морозиво повністю не застигне, вона не говорить. Ні з ким не розмовляє. Тільки муркоче особливу «жасминову» пісню. Інакше нічого не вийде.

Але особливо мені люб світ виноградників.

Великих та маленьких. Повзучих по землі. Зростаючих чудернацькими арками. Або таких, що стрімко підіймаються у небо на кшталт вежі. У цьому маленькому світі ростуть тисячі видів винограду.

Там живуть високі, зеленошкірі коники. Ну, тобто місцеві жителі дуже схожі на коників. Довгі колінні ноги, фасеточні очі, вусики.

У них неймовірне почуття гумору. Вони взагалі вважають, що серйозно говорити потрібно тільки після смерті. Весь інший час вони вирощують виноград, п'ють вино та жартують.

Чудові створіння.

Так от, з білого вина та жасмину вони роблять дуже смачний напій. Все дуже просто. Коники зазвичай не заморочуються.

Масло жасмину розбавляють лимонним соком. Кілька крапель цієї суміші додають в пляшку молодого білого вина. Залишають на кілька днів, а потім ретельно проціджують.

Ідеально, коли все навколо сіре й сумне, наприклад. Ковток такого вина – і життя тріумфує.

…

Дракон вже давно сидів на землі під кущем жасмину поруч з Весною. Уважно слухав, підпираючи щоку пазуристою рукою. Посміхався, задоволено мружився.

Давненько йому не розповідали таких цікавих рецептів.

Весна, немов прокинувшись від власних історій, здивовано подивилася на хлопця.

– А шо це ти лупишся очима на мене, наче я тобі грошей винна? Я такі збиралася показати тобі все це. Але не мала трошки вільного часу. Хоча через пару днів я отримаю цю розкішну штуку. От тільки такі з'явиться Літо й ми відправимося. Не маєш здогадуватися, де її кросівки носять?

Дракон мовчки похитав головою. Все ще посміхаючись, почав розливати в чашки ванільний лікер та каву.

Давайте не будемо лукавити. Він любить Весну навіть й із її дурним імітованим акцентом.