Once upon a time –...

якщо влягтися на даху вночі та замислитися, голі гілки дерев розквітнуть зірками. Треба трохи почекати й можна збирати. Однак варто відволіктися від думок, як зірки почнуть повільно зникати. Тому краще збирати удвох. Поки один думає, інший зриває – таким чином можна набрати більше. Ці зірки світять всю зиму та навіть обігрівають будинок. Але тільки тоді, коли у домі є тепле, віддане серце.

– Але ж насправді зірки є масивними самосяючими космічними тілами, що складаються з газу та плазми.

– Йой, будемо сподіватися, що ці самі тіла тебе не почули. Вони, якщо хочеш знати, образливі.

– Зірки образливі?

– Отож. А ще лайливі пияки та бійці.

– І поготів. Як же ж то можна покласти їх до кишені, якщо вони далеко, а не на деревах?

– Ну, ось дивись. Потрібен особливий настрій та особлива людина поруч. А також особливе місце у світі, де таке може статися. І, до речі, я говорив про твій світ. Ти не знав?

– Та ні. Хоча, я чув безглузду але красиву цитату: “Досить лише дивитися на зірки! Давай вже заберемося на небо, розпихаємо їх по кишеням та будемо бігати по ньому шалені від щастя. Або, на крайній випадок, станемо такими ж, як вони”. Ніхто не має гадки, звідки вона взялася чи хто її сказав. Зате всі знають напам'ять й говорять тим, до кого мають особливо теплі почуття.

– Вважаю, це чудовий звичай. Доведеться позичити у дракона ручку та папір й записати, інакше не запам'ятаю.

...

якщо біля вечірнього моря гуляти та замислитися, небом полетить барвистий яскравий кит. За ним, ледве встигаючи, буде бігти хлопчик. Це вони грають у догонялки. Якщо постежити за ними, можна помітити, що кит весь час зупиняється. Очікує відстаючого хлопчика. А той сміється та наздоганяє. І кит знову летить вперед.

– В якому це сенсі кит літає небом? Ну, це вже вигадка з вигадок.

– А чим ж йому літати?

– Нічим не літати. Кити не літають. Ці тварини все життя живуть у товщі води. Лише зрідка виниряють на поверхню, аби вдихнути нову порцію повітря. О, й вистрибують, щоб збити паразитів чи подати сигнал іншим китам.

– Сам ти тварина. Ще й скучно-занудна. Кити, про яких я говорю, не зможуть жити у воді. Їх виштовхне назад. Адже вони легкі, чарівні та небесні. Вони не можуть жити під водою.

– Чааарівні? А, ну, тоді все зрозуміло. Якщо вони чарівні, то дивуватися нема чому.

– Я б сказав, що є чому дивуватися. Адже вони теж мешканці твого світу. Просто дуже рідкісні. Втім, якщо у твоєму світі всі такі недовірливі матеріалісти, то не дивно, що чудеса тікають від вас.

– Можливо, ти маєш рацію. Ніколи не чув про таких китів. Я навіть не знаю ніяких безглуздих, але красивих цитат.

– До речі! Дракоша, дорогенький, ти випадково не захопив ручку з папірцем? Мені тут кортить записати одну цитату.

...

якщо глибокої темної ночі лягти спати та замислитися, на стелі розквітнуть квіткові місяці-відображення. Вони ніби виходять один з одного, вивернуті та стикнувшіся спинками. Один білий, алебастровий з сірими кратерами. Інший чорний, з білосніжно-алмазними кратерами. Але з кожного виростають квіти – лілії, латаття, дзвоники з конваліями, волошки. На чорному білі. А на білому карміново-червоні.

– А тепер ти скажеш, що це теж відбувається в моєму світі? Якщо так, то тільки з художниками та іншими казковими мрійниками.

– Згоден, з художниками та мрійниками. Але не тільки у твоєму світі, а скрізь, де вміють мріяти. Он запитай дракона, дарма, що він сьогодні мовчить, як кави в рот набрав. А, таки набрав? Ну, пий, пий. Я й сам про уяву розказати майстер.

...

якщо чужому нещастю співчувати та замислитися, сльози перетворяться на маленькі перлинки. Ці перлини пронесуться крізь простір та впадуть під ноги страждальцю. Так, їх не можна ні продати, ні з'їсти. Але ці перлини додадуть сил втомленому серцю, яке вже не має сил чинити опір негараздам. Перлини проникнуть всередину, змішаються з киснем та потечуть кров’ю. Але тільки до тих пір, поки серце не навчиться справлятися самостійно.

– Перлини теж чарівні, гадаю? В іншому випадку вони не пройдуть по судинах й викличуть закупоріння Таким чином страждалець просто помре. Однак від негараздів дійсно позбудеться.

– Йой, каву мені за комір! Дракоша, ти чув?! До нас на край всесвіту й навіть трохи за його межі принесло циніка! Але насправді ти маєш рацію, вони, звичайно ж, чарівні. Фізіологію ніхто не скасовував, навіть заради того, щоб впоратися з нещастям.

– А було б непогано. Нещастя, як відомо, згубно позначається на здоров'ї. Страждалець, подобається йому це чи ні, вкорочує собі віку. Якби нещастя можна було прожити окремо від тіла, це було б чудово.

– Вибач, але таких чарів не існує.

...

якщо щиро чомусь радіти та замислитися, народиться кришталевий сміх. Він пронесеться крізь вічність й осяде на прекрасних губах втомленої зірки. Але зірка відчує чужий сміх. Розсміється, звісно, та вмить відпустить далі. Й навіть дасть у дорогу свій. І тоді пара цих сміхів підніме настрій найсумнішому створінню у всіх світах. Бо навіть у найстрашнішому горі потрібно хоч трішки радості.

– Думаєш, щире горе можна розвіяти чужим сміхом? Від перлин-сліз же не розвіюється.

– Тому що це зовсім інший вид чарів. Іноді трошки чужого сміху, який прийшов вчасно, може врятувати від похмурої безодні горя. Просто ти ще занадто молодий, аби це зрозуміти.

– От від кого, а від тебе докору віком не очікував!

– Який докір. Просто є речі, які можна зрозуміти лише з часом, порівнюючи різні враження від схожих подій. Тут на слово не повіриш, потрібно перевірити особисто. Відповідно, потрібен досвід, а де його взяти в молодості?

...

якщо тишу слухати та замислитися, можна почути крик відчаю, який ніколи не виривався з вуст. Він подорожує всесвітом, занурюється в чорні діри, ковзає між вибухами наднових. Ніщо його не бере. Це найміцніша матерія, бо ніколи не відбувалася – і тому не може бути пошкоджена.

– Стоп. Якщо цей крик можна почути, якщо він мандрує й все таке, то як його може не бути? Як тільки крик почули, він відбувся. Принаймні доти, доки його чують.

– І так, і ні. Навіть якщо крик не виходив з вуст, він стався. У голові й думках заволавшого. А думки, вони такі, що можуть змінювати світ за своїм бажанням. Або жити, не відбуваючись. Це найпопулярніше явище, думають багато людей, але не дають своїм думкам матеріалізуватися. Тоді вони самі втілюються, хоча зазвичай як прийдеться.

...

якщо робити що завгодно та замислитися, можна уловити ледь чутний дзвін смерті ненародженого й відродження безсмертного, коли вони переплітаються у вічному танці неіснуючого.

– Стривай, щось нічого не зрозумів. Я гадав, що більш муторно, ніж про крик, ти не скажеш. А от на тобі.

– Насправді, я просто хотів блиснути чимсь поетичним й піднесеним наприкінці. Втомився говорити за сьогодні. Та й наш дракон засумував, дивись. Сидить й мовчить, тільки п'є каву та корчить загадкові пики.

– Поетично-піднесеним, кажеш? Мабуть. Але в цьому щось є. Треба буде обдумати сказане.

– Що ж, тоді сказано не дарма.

...

Казкар з Райдужним драконом та новим кавоманом сиділи в кріслах на самому краю всесвіту й навіть трохи за його межами. Пили каву, теревенили.

До Казкаря у гості завітав зовсім юний хлопець, можна сказати, підліток. Хлопчик вперше познайомився з кавою та закохався. Настільки, що я відразу потрапив на кавування з самим Кавовим богом, чи то жарт.

Деякий час тому Казкарю, який варив каву, чекаючи в гості Райдужного дракона, щось ледь не впало на голову.

Це щось було худорлявим, з довгими ногами та руками. Шкірою кольору темного шоколаду із золотавими проблисками від сяйва далеких та близьких зірок. З золотим коротким кучерявим волоссям й такого ж кольору величезними очима, що загадково відбивали червоне сяйво незгасаючих вугільців.

Загалом, це виявився практично хлопчик, якому ще навіть не можна було поки відвідувати Казкаря. Той так здивувався, що не прогнав хлопчика, а посадив в крісло з ковдрою. Подумавши, дав порцію кави. Однак з молоком та сиропом.

Поки чекали на Райдужного дракона, почали розмовляти. Казкар навіть зміг згадати світ, звідки прийшов хлопчик. На згадку, його вразили гарні та розумні золотоокі й золотоволосі місцеві з темною шкірою, по якій бігли золотаві іскри.

Райдужний дракон, який запізнився, з цікавістю слухав розмову, проте не втручався.

Останнім часом йому не часто вдавалося помовчати – чим далі, тим популярнішою ставала дивовижна кав'ярня. Заклад іноді був переповнений.

Подекуди навіть не вистачало місць. Тоді дракон пускав відвідувачів за стійку, чого не буває ні в одному зі світів. Ну та що нашому дракону до традицій світів, якщо місця тільки за стійкою з прозорого, сяючого внутрішнім світлом каменю й залишилися. Не шкода.

Але хлопчик ще не залишив допитувати Казкаря.

– Гаразд, тепер серйозно. Ти дійсно вважаєш, що якщо сидіти, лежати, спати чи ще щось робити й при цьому замислитися – відбудуться всі ці дивовижні чудеса?

Казкар ледь не подавився кавою, а дракон уїдливо хихикнув.

– Звичайно, ні. Що за фігню ти говориш? От хто, а ти маєш розуміти, як це все працює. Аби побачити, наприклад, барвистого кита – треба бути хлопчиком, який щосили намагається його обігнати. Для того, щоб викликати сміх, який лікує горе, треба змусити себе сміятися.

– А для того, щоб невразливий крик з'явився, потрібно стримати себе та не закричати. Бо якщо крикнути, просто розбурхуєш повітря. Я зрозумів.

– Чому ж тоді питаєш?

– Ну, я сподівався, що щось буває просто так й без особливих зусиль.

Казкар сумно похитав головою. Дракон подивився на нього, посміхнувся та сказав хлопчикові:

– Він завжди засмучується, коли хтось хоче отримати щось задарма. Він щиро вірить, що зусилля цінні, а без зусиль тільки пташки на голову гадять.

Хлопчик викотив свої величезні золоті очі.

– Слухай, спокійніше з алегоріями. Він тільки-но говорив про летючих китів. Гаразд, пташка, але якщо такий на голову нагадить.

Дракон голосно заіржав, розплескуючи каву по невагомості. І хлопчик теж. Але Казкар мало не образився.

– Кит цього не зробить. З ким я взагалі дружу? Пара обормотів.

Наш Казкар, звичайно, лаявся не всерйоз. Серйозно він не вміє ображатися.

Хлопчик уважно подивився на Казкаря.

– Такий великий, а не тільки віриш, але ще й сподіваєшся обігнати кита?

– А я його й обігнав. Коли з'явився на реактивному мопеді. Спочатку кит очманів, а потім довго й голосно реготав, навіть сміхом зруйнував пару пагорбів. У вас в цьому звинуватили ураган.

Казкар розлив нову каву по чашках. Додав хлопчикові багато молока та меду. Заперечень не слухав. Куди пити чисту чорну каву. Ще рано, встигне.

Поки живий, все встигне.