Once upon a time Казкар сидів на бильцях тераси, безтурботно бовтаючи ногами. Поруч розмістилася маленька мовчазна дівчинка, закутана у його розтягнутий светр. Казкар час від часу подивлявся на малу, розуміючи, що светр йому вже не повернуть.

Чудернацька парочка мовчала й милувалася пізнім заходом сонця.

Небо вже зовсім потемніло, тільки на горизонті хтось в пориві божевілля змішав синій, кармін, фіолетовий та жовтий. Кольори розпливалися безформними хмарами, не бажаючи перетворюватися на зоряне небо.

З дому на терасу вийшов охайний чоловік.

Про нього не можна сказати «розчесаний» чи «пригладжений». Ні.

Чоловік здавався самим втіленням охайності. Зачіска – волосина до волосини. Рівно стоїть комір бездоганно випрасуваної сорочки. Штани зі стрілками. Ідеальне взуття та руки. Блискучі прямокутні окуляри.

Навіть хода чоловіка виявилася акуратною. Можливо, він взагалі не торкався підошвами землі. Адже там є пил, який може осісти на блискучий носок взуття.

Чоловік ніс металеву тацю.

Величезна чашка какао з акуратною купкою зефіру. Невелика чашечка еспресо. Дві великі чашки, наповнені до країв ароматною чорною кавою. Невеликий графин золотистої рідини, кілька склянок.

Ось і все, що було на таці.

З відкритого графина на всю терасу пахло луками, липами, хмелем, ягодами і трохи дровами.

Поставивши тацю на невеликий столик неподалік, чоловік сперся на бильця й теж замилувався горизонтом.

Через хвилину з дому вискочила скуйовджена кучерява брюнетка в дивовижно забрудненому фарбою комбінезоні. Сліди фарби виднілися на щоках і руках дівчини. А босі ноги так взагалі виявилися всіяні кольоровою мрякою.

Дівчина підскочила до компанії. Мало не збила зі столу тацю, яку чоловік встиг підхопити. Обійняла дівчинку.

– Яка краса, тільки подивіться! Я знову ледь не пропустила захід сонця. Це набагато красивіше, ніж я пишу. Правда, у мене не захід, а світанок, але ж вони схожі. Мені здається, що схід і захід сонця – це продовження один одного, за безглуздим збігом обставин розділені певною кількістю годин. Я б зробила так, щоб захід і світанок миттєво слідували один за одним.

Вся тераса відразу пожвавилася, коли з'явилася дівчина. Чоловік почав метушитися навколо таці, роздаючи напої та чаклуючи над келихами.

Дівчинка перестала хмуритися.

Казкар нетерпляче підскочив.

– Ви обіцяли розповісти мені про сов і каву.

…

Власне, це й стало початком історії знайомства чудової сім'ї та Казкаря.

Хлопець йшов вулицею чергового симпатичного міста.

Повз проносилися ажурні металеві вагони, викидаючи в небо парові хмари.

Ходили люди, у багатьох з яких на плечах сиділи великі й малі сови.

З усіх боків стояли кіоски, де торгували всякими дрібничками.

Над головою ширяли великі та маленькі повітряні кулі, що перевозили пасажирів.

А маленькі повітряні кульки з пропелерами несли кореспонденцію.

Казкар милувався білосніжною вежею, витягнутою вгору, коли його мало не збили з ніг.

Прийшовши до тями, хлопець виявив кучеряву брюнетку, яка стрибала навколо, захоплено щось вереща. Поодаль стояли охайний чоловік з дівчинкою.

– Вибачте, моя дружина в захваті від малюнка на вашому одязі. Розумієте, сови нам звичні. Але ціла сім'я – велика рідкість. Такі, як наші. Або на вашому одязі.

– Любове моя, не будь занудою. Подивись, наскільки вони схожі на наших!

– Так, вони дуже схожі. Але це не означає, що молодого чоловіка потрібно збивати з ніг та вивалювати на землі.

– Не варто вигадувати, молодий чоловік досить міцно стоїть на ногах.

Маленька дівчинка з кожною секундою все більше хмурилася.

– Тату, навіщо йому це пухнасте навколо пояса.

Казкар пригладив рукою светр, зав'язаний навколо талії.

– Це теплий светр. Якщо мені стане холодно, я буду його носити. А у вас досить тепло.

– І нічого не тепло. Дуже прохолодно. Навіть моє совеня не хоче літати, тому що замерзає.

– Ти маєш совеня?

Чоловік та дівчина здивовано переглянулися. Потім подивилися на Казкаря.

– Звичайно. У кожної дитини є сова. Як ще подорослішати? Або навчитися ставити меліп? Або зварити каву?

– Пропоную обмін. Розкажіть про меліп та сов, а я розповім незвичайні рецепти кави. Ті, які ви ще не куштували.

Дівчинка зацікавлено округлила очі.

– А ти даси мені теплий светр? Тоді я покажу тобі своє совеня.

– Куди ж я дінуся.

Дівчина схопила Казкаря за руку.

– Тоді вам доведеться піти до нас у гості. Це недалеко. Тут, на луках біля річки.

…

Спочатку збирають свіжий липовий цвіт. Бажано ще не запилений бджолами.

Коли липи починають квітнути, всі відправляються за цвітом. Обов'язково в гарному настрої, інакше нічого не вийде.

Цвіт не має бути придавлений. Навпаки, періодично потрібно струшувати, аби він відчував простір.

Також потрібен свіжий, тільки що зібраний мед.

Ви бачите, скільки у нас тут полів та луків. А трохи далі від річки є пасіки. Коли приходить час робити меліп, туди стають в черги.

Однак меду вистачає на всіх. На будь-який смак.

Наприклад, буркуновий мед прозорий, з часом стає кремоподібним. Має слабкий квітковий аромат. Багатьом це подобається.

А ось мед з журавельника темно-червоний, пахне слабо і смак специфічний. Це для гурманів.

На протилежному березі річки розташовані цілі поля волошки. Цей мед зеленуватий з гострим смаком. Якраз те, що потрібно, щоб підбадьоритися.

Люцерновий мед злегка гірчить і швидко кристалізується. Тому рослину висівають рідко, тільки на замовлення клієнтів.

Далеко від річки на луках ростуть мишачий горошок і суріпиця. Такий мед прозорий та ненав'язливий.

Ближче до лісів висівають звіробій і чину лугову. Ці трави дають мало меду з особливим смаком й цілющими властивостями. Використовують тільки для медичного меліпа.

Мед з кульбаб покращує смак інших, але не йде моно. Тому на деяких луках його висівають між іншими травами.

Свіжий липовий цвіт акуратно поливають добірним луговим медом. Обов'язково у дерев'яному кадібі. І дають настоюватися в темряві протягом місяця.

За цей час запасаються молодими шишками хмелю та свіжим соком кислих гірських ягід.

Через місяць мед ставлять варитися на відкритий вогонь. Медовий кадіб мити не можна. Вогонь запалюють заздалегідь, щоб перед приготуванням він горів вже кілька днів. Важливо стежити, щоб вогонь не розгорівся занадто сильно чи згас. Інакше нічого не вийде.

Поки мед вариться, з нього витягують липу й кладуть хміль. Так його готують рівно добу. Потім хміль витягують, заливають ягідним соком та варять ще добу.

Готове вариво переливають назад в той же кадіб і ставлять настоюватися.

Вогонь повинен горіти ще добу, після чого його накривають вологою липою від варива. Щоб він відразу згас.

…

– Ну й хитрий рецепт.

Казкар задумливо почухав голову, косячись на графин золотої рідини. Чоловік посміявся й одним ковтком випив свою каву.

– Це стародавня традиція. Нам її принесли сови, ще в ті часи, коли починали селитися з людьми. І навіть подарували хитрий спосіб пити. Для початку потрібно приготувати хорошу каву. Випити. Потім вилити меліп в гущу. Спробуй, як доп’єш.

– Ви обіцяли розповісти мені про сов.

Дівчина потрясла своїми чорними локонами і плюхнулася на бильця поруч, мало не відправивши Казкаря в короткий політ на галявину.

– Тут все просто. Кожна людина в дитинстві знайомиться зі своєю совою. І все життя їх об'єднує кава, меліп та мрії. Іноді сова може привести пару, якщо знаходить самотню сову і вони сходяться характерами. Або людина приводить того, хто не знайшов сову. Так то у нас не особливо прийнято жити парами. Це ми відчайдушні щасливчики. У нас були сови, але ми стали сім'єю. І наші сови теж. У них навіть з’явилось спільне совенятко. Не смійся. Зазвичай сови прилітають з лісів в пошуках людини. Ніхто ніколи не зустрічав совиного сімейства.

Чоловік вручив Казкарю чарку меліпа. Таку ж саму дав дівчині. Вміст своєї чарки перелив в чашку з-під кави та випив одним махом.

Дівчина саркастично посміхнулася і прошепотіла Казкареві:

– Ненавиджу пити його так. Смаки змішані, мені це не подобається. Каву люблю окремо, меліп окремо.

І залпом випила чарку. Казкар наслідував її приклад.

Меліп виявився солодким, з легкою гірчинкою наприкінці. Тепла хвиля пронеслася по стравоходу та загубилася десь в надрах тіла. Ніс залоскотало, ніби його набили пилком липового цвіту. Смак ягід залишився грати в роті.

Раптом звідкись зверху спустилися три звичайнісінькі сови. Дві великі та одна поменше. Малюк.

Дівчинка, побачивши, що її совеня літає, пискнула від захвату і стала носитися по терасі. Совеня, перевалюючись, за нею.

Голова Казкаря стала дуже легкою та напрочуд ясною. Там проносилися комети, народжувалися зірки, стелилися пилові завіси, відкривалися чорні діри.

І промайнули відомі йому рецепти кави. Адже не гріх віддати їх усі за таку гостинність.