Once upon a time файний чоловік йшов річною набережною. Її тільки недавно звели снобудівельники. Витратили чимало сну.

А також багато сил на відпочинок – такі звуки хлинули з вільних кварталів, що все місто хотіло розслабитися.

Набережну, як гриби після дощу, всіяли покриті очеретом намети-будиночки. Звичайно, якщо прийде буря, вони будуть знесені. Але штормів річка вже давно не видає. Можна було ризикнути.

У цих критих наметах-будиночках було багато всілякої їжі. Для тих, хто хотів кубики на животі. Або округлу апетитну попу. А може, біцепси. Знай, їж регулярно і все буде.

Іноді повз проносилися бігуни. От вже ця нова мода на золотисто-коричневі тони шкіри.

Чоловік навіть не дивився осторонь.

Він прекрасно знав, що побачить багато самотніх дівчат та хлопців, які із задоволенням займуться відпочинком. А ще знав, що це його не зацікавить. Адже він фрік. Не хоче відпочивати з незнайомою людиною. Не вабить.

Може тому й робота не клеїться.

…

– Еспресо без цукру, юначе. Це коли не солодко в принципі. І навіть жодна крихта цього шкідливого продукту не торкнулася моєї кави. Так зрозуміліше? Я не буду її пити, зробіть іншу. І на цей раз потрудіться не тягнутися до цукрової банки. Сподіваюся, ваших здібностей для цього вистачить.

Гучний, хрипкуватий жіночий голос привернув увагу файного чоловіка.

Біля чергового критого будиночка-намету з купою кавоварок стояла типова фігуриста. Облягаючі легінси й топ не приховували, а скоріш підкреслювали всі привабливі частини тіла. Вочевидь, дівчина ретельно підбирає собі їжу.

Чорне блискуче волосся зібране в хвіст.

Шкіра засмагла. Панянка, мабуть, багато часу приділяє модним зараз пробіжкам.

Чоловік пройшов би повз, але тут дівчина озирнулася.

Очі. Величезні, чорні. Широко розпахнуті.

В її очах бовталася вічність, вперемішку з сяючими піщинками часу.

І це не фігура мови. Очі Лето насправді виблискують іскорками.

Чоловік розумів, що довгий погляд, згідно з новими правилами етики – це запрошення на відпочинок. Але не міг відвести очей, сподіваючись, що незнайомка не вважатиме його нахабою.

Незнайомка й не сприйняла це за нахабство. Оцінюючи зміряла з ніг до голови. Пирхнула.

– Каву будеш? Або що там черговий псих буде пити зі мною в цьому божевільному світі? Тільки не алкоголь, я тобі не Весна.

– Черговий псих, так, п'є каву. Якраз хотів трохи очистити свій розум. Велика порція зі збитим молоком та журавлинним сиропом, будь ласка. Не змішувати.

– Гей, дорогенький. Зроби над собою ще одне зусилля та приготуй людині таку каву, як попросили. Це ж треба, з молоком. Пфф.

Поки нещасний бариста готував каву з молоком та сиропом, Літо демонстративно принюхувалась до свого стаканчика.

– І це кава? Припускаю, її вирощували на горі лайна маленькі, скручені подагрою старі відьми. При цьому навіть не спромігшись обрізати кущ. А смажили прямо під сонцем, забуваючи помішувати. Однак я все ж прискіпуюсь. Знаєш, важко залишатися об'єктивною, якщо коли-небудь пила каву в дивовижній кав'ярні.

Отримавши напої, пара пішла по набережній.

– "Дивовижна кав'ярня"? Так і називається?

– Ні, що ти. Ця кав'ярня не має назви. Окремі імена потрібні для чогось, що дуже схоже між собою. А ця кав'ярня унікальна. Її власник, мій друг, виглядає, як типова людина. Але це не так. Зрозумієш, лише тільки заглянеш в його божевільні очі. Ну або звернеш увагу на завидний манікюр. Насправді мій друг – нічогісенький собі дракон. Ох, який він прекрасний у первинному вигляді. Цілої вулиці не достане, щоб його умістити. А коли він летить, слідом утворюються дрібні кольорові вихорки, що починають грати в квач. Розігравшись як слід, вони перетворюються на справжні вітри.

Духота, здавалося, намагалася звести з розуму. Гаряча кава не полегшувала мислення. Навпаки.

А от Літо було байдуже.

– Вибач, ти розповідаєте мені нову сногру? Ти пишеш ігри? Хоча говориш так, наче віриш в сказане.

– Не просто вірю, а знаю, як є. Що за дикий світ? Дракони для вас не справжні. Пф.

Літо допила каву одним ковтком, скривившись. Спершись на бильця, почала оглядати річку.

– Що за дивакуватий світ? Все не як у людей. Їсте, щоб привести себе в форму, а без їжі товстієте. Секс для вас – сон. А сон то є робочий простір. Ви навіть займаєтеся спортом для того, щоб засмагнути. Хоча можна було здогадатися, що все перевернуте з ніг на голову, ледве побачивши біле небо та чорне сонце.

Чоловік подивився на небо, звично примруживши очі.

– Звідки ти взялася, що тебе дивують звичайні речі.

Лето закинула голову і видала серію плачущих звуків. Чоловік подавився кавою, не розуміючи, як образив незвичайну дівчину.

Через хвилину Літо змогла взяти під контроль свої емоції.

– Вибач, вибач. Я знаю, що сміх у вас – це плач і навпаки. Не втрималась. Просто прозвучало дуже смішно. Відкрию тобі секрет: я не з цього світу. Я, так би мовити, повністю поза всім фізичним. Але це важко пояснити. Розумієш, у всесвіті багато світів. І в більшості з них ситуація прямо протилежна. Багато їси – товстішаєш. Якщо займаєшся спортом, то схожий на мене. Уві сні люди відпочивають. І горизонтальні ігри, хм, скажімо так, заради забави. Це ви тут такі розтоптуєте усі закони фізики.

Чоловік слухав Літо з відкритим ротом. Все це звучало нісенітницею, але дуже цікаво.

Раптом Лето насупилася і примхливо надула губу.

– І як у вас вистачає нервів витримувати цю нестепну дівчину?

Чоловік аж підскочив. Тихий, глузливий голос пролунав прямо за ним.

Озирнувшись, чоловік побачив хлопця абсолютно дикого, але симпатичного, вигляду. Одягненого зовсім не по погоді.

Розтягнутий светр більше підійшов би для дощового чи вітряного вечора. Але тільки не для спекотного полудня. Пом'яті штані. Капці у вигляді кумедної тварини з рогом в лобі.

Що дивно, але хлопець навіть не зопрів.

Найдикіше – зачіска. Волосся стирчить у всі боки та рухається само по собі, хоча вітру вже давно не було.

Хлопець тримав в руках витончений мідний кавник з тонким носиком.

– Дозвольте мені пригостити вас справжньою кавою. Що-що, а смаку Літо можна довіряти беззастережно. Якщо вона сказала, що місцева кава огидна, то так і є.

– Взагалі-то я не так сказала.

Хлопець налив ароматну чорну каву прямо в порожні стаканчики чоловіка і Літо. Дівчинка із задоволенням принюхалась.

– Ось це я розумію. Це кава. Знову твої прибиті кавомани варили? Чи нарешті сам вирішив сідниці підійняти?

Казкар навіть вухом не сіпнув.

– Спробуйте, вам обов'язково сподобається. Розпробуєте, захопитесь. Й одного разу знайдете мене на самому краю всесвіту й навіть трохи за його межами. Там я навчу вас варити справжню каву.

Поки чоловік обережно куштував напій, Казкар звернув свій суворий погляд на Літо.

– Дорогенька, ти нічого не забула? Наприклад, змінити Весну на посту. Вона вже витратила там всі прокляття, збирається йти на повторне коло. Пошкодуй дракона, його вуха не куплені.

– Що ти маєш на увазі? Літо вже почалося?

– Друга північ червня пройшла, а тебе все десь носить. Нам пора.

…

Чоловік зробив маленький ковток. Ще один.

Бадьоряча, приємна гіркота розтеклася в роті. Тепла хвиля прокотилася по горлу, пірнула десь у надра та поширилася бурхливим припливом. Розум виблискував, погравав фарбами.

Озирнувшись, чоловік зрозумів, що лишився один.

Можна подумати, що йому примарилась дивна парочка.

Дикий на вигляд, привітний хлопець.

І неймовірна брюнетка з блискучими піщинками в очах. Єдина, що викликала потяг за тривалий час.

Справа не в зовнішності, подумав чоловік. Очі. Ці неймовірні очі й час, який кружляє в них.

Попиваючи каву, чоловік поспішив до робочої спальні.

По дорозі бурмотів, загинаючи пальці:

“По-перше, заняття спортом роблять ідеальним тіло. По-друге, багато їжі викликає вгодованість. Секс для задоволення. Сон дає відпочинок. Що ще вона там сказала? Ой, годі, розберуся сам. Я буду крушити весь життєвий уклад. Оце вийде сногра, такого наш світ ніколи не бачив. Ото ж дивний хлопець. Як знайти його зараз? Хоча кава варто того, щоб пошукати.”

…

Десь далеко, на самому краю всесвіту й навіть трохи за його межами, біля крісла з картатим плідом з'явилася нова ковдра. Білосніжна, з великим чорним сонцем посередині.