Once upon a time був світ абсолютної логіки та правил.

...

Всі встають одночасно – адже логічно, що на роботу потрібно приходити вчасно, це правильно.

І лягають спати в один й той же час, підтягнувши ковдру до середини грудей. Так завжди вважалося логічним та правильним.

Чистять зуби рівно дві хвилини, як сказано в інструкції до зубної пасти та щітки.

Інструкції ж створюються за правилами.

П'ють чай маленькими ковтками, сидять із прямими спинами й тримають книги з математики або геометрії рівно в двадцяти сантиметрах від обличчя, як сказано в правилах.

Завжди зупиняються на червоний та рухаються на зелений – це правильно.

Вихідні проводять, підстригаючи газони або граючи з дітьми в м'яч, обережно кидаючи його не вище, ніж на два метри від землі, як зазначено в правилах. 

А працюють на тих роботах, куди призначили після закінчення інститутів. Адже уряд точно знає, що потрібно громадянину, це логічно і правильно.

Проводять півгодини в день за комп'ютером, надягаючи окуляри та легенько постукуючи по клавіатурі, над якою ніколи не їдять чи п'ють, тому що правила це забороняють. 

Зв'язуються з родичами, які живуть в іншій країні – такими само правильними та логічними.

А ще відмічаються в обов'язковій державній програмі, де є всі дані про громадянина. Програму не можна видалити. Всі документи, які туди надходять, вважаються автоматично отриманими і прийнятими.

Дивляться телевізор по дві години вранці й три ввечері. У цей час показують затверджені урядом правильні, логічні програми.

…

Ви, певно, зараз здивуєтесь. Мої батьки впевнені, що все це неправильно та нелогічно.

Звідки такі правильні, логічні та поважні люди взяли комп'ютери, машини й інші чудеса прогресу? Адже для цього потрібно робити відкриття, а їх роблять генії – ті, хто ніколи не діє за інструкцією.

Щоб придумати щось нове, потрібно зруйнувати те, що вже існує.

Так вони мені кажуть, зачинившись в душі на обов'язкові двадцятихвилинні водні процедури. Шум води заважає підслуховувати нашу розмову – а мої батьки впевнені, що всіх прослуховують.

Я маю на увазі, що вони прикидаються такими ж, як всі. Але з раннього дитинства розповідають мені, чому все це не правильно й як так вийшло.

Для того, щоб розібратися, повернімося на кілька десятиліть назад.

У той час, коли в парках та палісадниках буяла зелень.

Діти гралися, шуміли, бігали. Дорослі перебігали дорогу на червоний і часто запізнювалися. Але місто було живе. Мені важко уявити таке життя. Але ваш одяг настільки яскравий, що ви точно зможете.

Саме в цьому місті жив, та й досі живе незважаючи на свій вік, божевільний вчений.

Завжди акуратно розчесаний, в сірому костюмі й ретельно відполірованих туфлях невизначеного бляклого кольору. Я думаю, що ваші розмальовані ввели б його в ступор.

Вчений ніколи нікуди не спізнювався. Завжди все робив за правилами та інструкціями.

І його бісив навколишній світ. Неспокійний, галасливий. Вічно страждаючий та не здатний позбутися своїх страждань.

Весь свій час цей вчений присвячував нейрофізіології. І одного разу зафіксував детекцію помилок – популяцію нейронів, які селективно реагують на помилкове виконання завдання. Тобто, коли людина робить щось, що виходить за рамки стандартної поведінки або звичної матриці, то відчуває негативні почуття. Це такий несвідомий механізм, який, типу, відповідає за правильну поведінку.

Вчений придумав спосіб латералізації функцій головного мозку таким чином, щоб встановити зони детектора помилок на одній з півкуль та зробити його домінуючим.

При цьому фізіологічні функції залишалися диференційованими, а незадіяна частина мозку взяла на себе більшість функціоналу. У тому числі ведучу руку чи ногу, найпростіші рефлекси.

…

Казкар подавився кавою з аїром, зацукрованим у сиропі.

– Я зараз просто ніхрена не зрозумів, щоб ти знав. Я більше по спеціях та каві, чи бачиш, ніж нейро... Як її там? От, наприклад, у моєму стаканчику теліпається зацукрований Acorus Calamus. Це смачно, солодко та пряно. Нічого складного.

Райдужний дракон пирхнув.

Хлопець вочевидь розумів, про що говорить розумний місцевий хлопчик, який прийшов до них на дах.

Справа в тому, що хлопці сиділи майже на краю найвищої будівлі міста. Розмовляли, з цікавістю дивилися на якесь сірувате, похмуре місто.

І тут з вікна горища висунулася бліда, світловолоса голова хлопчика. Запитала, що вони тут роблять та чому не на роботі.

Однак хлопчик швидко зрозумів, що гості зовсім не місцеві.

– А ви з Відступницьких островів?

Казкар здивовано подивився на хлопчика, бліде обличчя якого трохи освітилося ледь помітним відтінком рум'янцю.

Дракон знову пирхнув.

– Гадаю, це місце, куди відправляють тих, хто відрізняється від більшості? У кого вистачає нахабства бути цікавим, не дивитися обов'язкові передачі? Або, йой, жах, розповідати дітям про устрій й недосконалість світу, ховаючись за шумом душу?

Хлопчик квапливо кивнув.

Потім подумав та похитав головою.

– Батьків туди ще не вивезли. Інакше мене б теж забрали. Цікаво, чи все так погано, як про це говорять по телевізору.

Дракон повернув голову до хлопчика, примруживши райдужні очі.

– Дай-но вгадаю. По телевізору кажуть, що вони там збоченці, заперечують послух і логіку, перекручують звичні вірування та, можливо, ділять людей на ідеальну меншість й недосконалу більшість, яка потребує винищення?

– Таа-ак. Ви дивилися наші передачі?

– Ні, дитя. Ми не з островів і ніколи не бачили жодних передач. Просто вгадали.

Казкар не став втручатися в жваву бесіду між дивовижним для цього світу хлопчиком та надмірно розумною рептилією, що прикидається людиною.

Хлопець мовчав, вдивляючись у далечінь та замислившись. Думав, скільки кави треба взяти під час наступного візиту сюди, тільки на Відступницькі острови.

Можливо, вони зустрінуть там цього ж хлопчика з його розумними, обережними батьками.

Якщо, звичайно, вони перестануть ховатися за шумом душу і подарують своєму розумному синові вільне, але повне небезпек життя.