Once upon a time на самому краю всесвіту й навіть трохи за його межами у жаровні поблискували яскраво-багряні негаснучі вуглі.

Хоча ні.

Спершу жаровня сама по собі висіла у просторі. Без додаткових опор. Все ж їй не потрібно було перевертати Землю.

Поруч з жаровнею розмістилось велике, зручне крісло з картатим пледом.

Й невеличка стільниця, вся заставлена мішечками з кавовими зернами.

А вже потім у жаровні тліли та ніколи не згасали багряні вугільці.

У кріслі сидів молодий та файний парубок. Рудувато-каштанове волосся ворушилось, наче жило своїм життям. М’який светр, зручні штані та капці-єдинороги – все у ньому було чудово.

А краще всього коробка на колінах. У ній містилися паперові пакетики, полотняні мішечки, колобочки з напівпрозорого скла й баночки з чудернацькими кришечками.

…

Кава з перетертою в пил сушеною лавандою розкривається особливим смаком.

Це вже не класична кава, а щось особливе. Справжній еліксир. Розслаблюючий та одурманюючий.

Але якщо в голові вертілась якась ідея, вона нарешті сформується. Залишиться лиш вхопити її за хвіст, притягнути до себе й від усієї душі виповнити.

…

Парубок час від часу діставав з коробки мішечок чи баночку, розкривав, нюхав. Радісно сміявся, куйовдив й без того кошлату шевелюру.

Відклавши коробку, парубок взявся молоти каву.

Усі знають, що перемелювати зерно потрібно у піднесеному настрої. Тоді кава вийде смачною та насиченою.

Й подарує справжню бадьорість, а не імітацію.

Втім, тут, на самому краю всесвіту й навіть трохи за його межами, настрій завжди був веселковим.

Жменя зерна полетіла у кавомолку під радісний сміх.

Навколо почав плинути дивовижний кавовий аромат.

…

Горнятко кави з м’ятним сиропом надзвичайне. Хоча трохи розтертої у пальцях м’яти буде краще. Це справжнє чар-зілля, здатне привернути увагу найсолодших сновидінь.

Адже жодна мара не встоїть перед м’ятним ароматом.

А якщо хочеться романтики, можна кинути у чашку декілька свіжих браток. Бажано щойно зірваних з клумби.

Чи ви не знали, що ці квіточки мають м’ятний присмак?

…

Турка, наповнена чистою водою та свіжомеленою кавою, опинилась на жаровні.

А парубок знову утикнувся у коробку зі спеціями, перебираючи пакетики.

Тим часом простір навколо перестав пустувати.

З’явились дуті ковдри й волохаті пледи. На них сиділи по-турецькі чи валялись по-тюленячи.

Одна панянка з сивими кучерями й кирпатим носом просто ходила навкруги, загорнувшись у ковдру. Вона щось бубоніла собі під ніс й писала у блокноті погризеним олівцем. Саме їй дісталась перша чашка кави з кубиком льоду, у котрому застигла смарагдова квітка.

Обросли матерією крісла та пуфи, в котрих вільно розмістилися гості у піжамах.

Усі були різними. Хтось носив роги, інші ворушили хвостами, треті задумливо чухали крило.

Деякі були просто людьми.

Але у всіх був однаковий вогник у очах, як й у парубка, що приманив їх кавовим духом.

…

Чисту календулу додавати у каву не варто. Але баночка варення з цих квіточок йой як стане у нагоді.

Ковточок кави зробити. Маленьку ложечку календули з’їсти. Чи в зворотній послідовності.

Хто ж знав, що у цих квітів такий солодкий нектар.

…

Гості усе прибували.

Хтось прихопив солодощі. Дивовижні, яких ніхто ніколи не бачив.

Кожен бажаючий міг пригоститися. Адже де ж ще куштувати дивні, але смачні ласощі, як не на самому краю всесвіту й навіть трохи за його межами.

Інші принесли молоко, чим дуже потішили парубка. Молоко охоче міксується зі спеціями, потім його можна лити у каву.

А якщо молоку зі спеціями дозволити настоятися, то вийде взагалі шедевр.

Деякі гості принесли особливі сорти зерен, рідкісні.

Вирощені так високо у горах, що кущі легше розгледіти з орбіти, ніж стоячи на землі.

Чи у низинах, котрі регулярно затоплює водою з найближчого озера. Секрет у тому, щоб вгадати, коли воду потрібно викачувати.

Чи вирощені у печерах. Не бачивши ніякого світла, окрім кришталевого. Печерники збирають особливий сяючий кришталь, аби у кущів завжди було достатньо світла.

…

У каву можна додати мелений кероб. Спеція придасть шоколадно-карамельний відтінок не тільки смаку, але й настрою.

А якщо пощастить, то увесь день мине у солодкому передбаченні й виправдаються надії на незбутнє.

Втім, можливо це лише забобони.

…

Кава варилася знову й знову.

У турку летіли якісь горішки, квіти й порошки.

Інший раз кава варилася без добавок й вже у чашці перемішувалась з приправами.

Кожному гостю підбирався особливий рецепт. Аби пасував конкретно йому й тільки зараз.

А заразом можна поговорити про спеції, приправи, їстівні квіти та коріння.

Гості допивали каву й зникали. Повільно танули, просинаючись у своєму власному світі.

«Це найприємніший момент. Коли слухачі, задоволені почутим, потихеньку повертаються у реальність», – думав Казкар.

Мабуть, думав вголос. Тому що поруч з’явився Райдужний дракон й суворо мовив:

– Але це не виправдовує майже скипівшу каву на жаровні.