Once upon a time чергуючий на посту чародій працював над новим ескізом.

Нещодавно хлопцеві довелося побачити найгарнішу дівчину у своєму житті. Він старанно виводив її тонкі риси, аби послати сову до свого найкращого друга на Літній уламок та показати.

Чародій-художник посміхнувся.

Граціозна, одягнена в біле білявка з'явилася нізвідки й попросила зачарувати малюнки на чоботах для друга. Чарівник здригнувся та поправив свою розтягнуту сіру шапку. Картинки виявилися воістину жахливими, але щось в них було.

До речі, про чоботи.

Хлопець підвів очі від ескізу й побачив їх прямо перед собою.

До чобіт кріпилися довгі ноги в темних вузьких штанях, величезна футболка з трьома совами та куртка, розцвічена космічними кольорами. Візерунок куртки й малюнки на чоботях рухались.

На додачу до цієї пишноти йшла кудлата голова, волосся якої ворушилося на неіснуючому вітрі. Голова посміхалася, поблискуючи очима.

– Уявляєш. Зайшов до маленької художниці, автору цієї чобіттєвої ідеї, а вона змусила мене штани перевдягти. І чому їй не подобалися мої розтягнуті спортивні треніки? Ні, каже, навіть безхатько посоромиться ходити в цих панталонах, не псуй Мартінси. Втім, мені подобається.

Казкар розглядав чародія перед собою. Той невловимо нагадував маленьку художницю.

Такий ж рудий, тільки волосся до плечей, а не попереку.

Великі, хитрі оливкові очі й вічно усміхнені вуста.

Руки, навічно перемазані фарбою.

Хоча більш за все схожий тонкою аурою відстороненості. Ну що ти будеш робити з цими художниками, вічно вони не від цього світу. Навіть якщо це Розколотий світ чародіїв.

– Йооой, то от кому назначені ці жахливі чоботи?! Що сказати, тобі пасує?

Чародій-художник крутнувся на стільці, витканому зі сніжинок. Жива полярна сова на його плечі розплющила бурштинове око, клацнула округлим дзьобом й знову заснула.

Хлопець глянув на товсту нитку позаду себе. Вона блищала білизною, простягаючись від краю Льодяного до далекого Літнього.

Казкар тим часом дістав із великої кишені підбитої білим хутром куртки, яка вже перетворилася на довге пальто з капюшоном, величезний термос.

Чародій-художник ворухнув пальцями. Сніжинки закружляли, як вихор. Через хвилину перед молодиками з'явився ще один стілець, стіл та пара витончених чашок на тонких ніжках.

Казкар потягнувся за ескізом.

– Це Зима? Ніколи вона так не посміхалася.

– Мені посміхалася.

Казкар пирхнув. Він прекрасно знав пристрасть дівчини до всього сніжно-морозного, тому не здивувався.

Малюнок вийшов напрочуд вдалим.

Зима стояла на ньому в півоберта, притримуючи рукою полу шубки. Злегка розпатлане волосся завивалося навколо обличчя, підкреслюючи тонкі риси.

Олівцеве зображення якимось чином передавало силу та міць дівчини-сезону.

Чародій-художник забрав ескіз назад й придивився ближче.

Пирхнувши, знову почав ворушити пальцями, щось шепочучи собі під ніс. Перед ним з'явилась точна копія малюнка, сплетена зі сніжинок. Згодом зачарований листок скуйовдився, зім'явся та перетворився на полярну сову.

– Це портрет моєї нової знайомої. Коли буде час, я намалюю великий арт в біло-блакитних відтінках.

Зачарована сова-послання ухнула та полетіла по нитці.

Казкар згадав усміхненого білявого чародія-мрійника з Літнього уламка. Було б цікаво побачити його обличчя, коли отримає повідомлення.

Хлопці взяли каву, посідали на стільці й почали розглядати Льодяний уламок, що відкрився перед ними. На щастя, пост чергуючого на посту чародія знаходився на схилі крижаної гори.

…

Льодяний уламок – дивовижна частина Розколотого світу.

Найвіддаленіший, утримується на місці лише однією товстою ниткою. Уламок літає по власній траєкторії, обертаючись навколо себе. Єдине біле сонце мало зігріває землю, але дає світло. Коротке літо настає, коли Льодяний наближається до одного з двох сонць, навколо яких обертається решта уламків.

Казкар так і не зміг зрозуміти, як це працює. Адже він не вивчав небесні тіла або силу тяжіння. Райдужний дракон одного разу спробував пояснити, але здався, коли Казкар безсоромно заснув.

Весь видимий простір уламка вкритий снігом та льодом.

Де закінчується земля й починається вода, розуміють тільки місцеві жителі. Вони точно знають розташування всіх численних островів, тож будуються лише на них. Пересуваються на санях, які тягнуть ожилі вихори.

Внизу якраз починалися перегони.

На старті вже стояли десятки вузьких гоночних саней. Вихори у вигляді гривастих коней, звиваючихся ящірок, снігових барсів та абсолютно дивовижних тварин нетерпляче топталися, чекаючи початку.

Старт гоночної траси відгородили високими трибунами з льоду, які вміщували кілька тисяч глядачів. Дорослі й діти їли та пили. То тут, то там можна було почути лайку людей, які не поділили місце. Однак вони швидко приходили до згоди.

Рухливі банери, що майоріли між сидіннями, періодично починали ширяти над трибунами.

На відміну від Міського уламка, на Льодяному не було видно сторожі.

Єдина відносно офіційна особа крутила стартовий пістолет навколо пальця, розпоряджаючись шикуванням перегонщиків.

Чародій-художник прошепотів, що це голова уламка, якого нещодавно обрали. Колишній, як з'ясувалося, збирався змагатися на тонких сріблястих санях, запряжених величезним вихором-кроликом.

За правилами перегонів можна направити на супротивників бурю або сніг, заморозити чи заплутати дорогу. Але якщо закляття когось покалічить, чародій, який його застосував, вибуває з перегонів.

Також за правилами можна піднятися в повітря та пролетіти не більше п'яти миль.

Закопуватись під землею не можна, щоб не пошкодити доріжку.

В якості головного призу переможцю надають величезну бочку рідкісної снігової настоянки. Бочка стояла тут же, сплетена, звичайно ж, зі сніжинок. Всередині брижила густа перламутрова рідина.

Чародій-художник прошепотів, що настоянку зазвичай відразу розпивають всі учасники перегонів та глядачі.

Крім того, перша п'ятірка отримує можливість потрапити в престижну Снігову академію, яка тренує прядильників. А наступні п’ять без іспитів вступають до Університету морозних чар, де зможуть обрати бажану професію.

Ця премія набагато цінніша за настоянку, адже місця в навчальних закладах цінуються високо.

Нарешті чинний голова перестав сварити хлопчика в жовтій шапці та куртці, сани з нарвалом якого все не могли стати на місце, й махнув рукою, вільною від пістолета.

Зворотний відлік розпочався. Порахувавши до п'яти, голова вистрілив у повітря.

Перегони розпочалися.

Власне, окрім цього Казкар більше нічого не розумів.

Вихор снігу злетів угору й все сховав. Видними залишалися лише верхні ряди трибун.

Коли сніг осів, учасники вже зникли.

Зате над трибунами підійнялися величезні екрани з полірованого льоду, на яких було чудово видно перегони.

Голова, який також був управителем, коментував події громовим голосом.

Попереду мчали сани, запряжені величезним білим ведмедем. Їх вів кремезний, кудлатий чоловік, якого й самого ледь можна було відрізнити від ведмедя, що встав на дибки.

Хлопчик у жовтому дихав йому в потилицю.

Казкар насолоджувався видовищем сповна.

Перегонщики насилали вихори один на одного або відправляли сани суперника по спіралі в повітря.

Іноді вони злітали, зверху обганяючи менш щасливого опонента.

Струнка дівчина в синьому комбінезоні на санях, запряженими снігурями, підрізала сани з вовком, обсипала перегонщика снігом і, сміючись, помчала геть.

Поки вовчий вершник протирав свої засніжені окуляри, його скакун потрапив у спіраль. Гонщику пощастило, оскільки він зрізав поворот і вискочив перед двома близнюками.

Хлопці в однаково широких санях зі схожими кіньми змагалися між собою, тож не звернули уваги на обгонщика.

Очі Казкаря розбігалися від розмаїття вершників та їхніх скакунів. Такого шоу він ще не бачив.

Перегонщики завершили перше коло й пронеслися повз трибуни.

Їх поява супроводжувалася такими бурхливими оваціями, що Казкар здивувався, як гора, на якій він сидів, не обвалилася.

Втім, вона досить відчутно тремтіла.

Лідером першого кола виявилася худорлява білявка в білому, з краплеподібними санями, запряженими велетенським сірим скатом. Казкар підозріло примружив очі й вдивився в екран.

За нею пліч-о-пліч мчали дівчина зі снігурями та хлопчик у жовтому. Нарвав хлопчика весь час намагався буцнути суперницю, але вершник утримував вихор від порушення правил.

Раптом їх наздогнав худорлявий дідок на прозорих санях зі спритною лисицею. Він підняв позаду себе хуртовину, яка збила з пантелику парочку, тож повз них проскочив ведмежий вершник.

Друге коло гонки не обійшлося без інцидентів.

Елегантні сани, запряжені кішкою, якими керувала маленька дівчинка, винесло з колії та понесло по льоду до ополонок. Кілька перегонщиків кинули змагання й помчали на перехват.

Сани з собакою та присадкуватим вусатим чоловіком зуміли перехопити кішку за півмилі від крижаної води. Під полози саней вдало проліг елегантний крижаний місток, який повернув їх на трасу, але трохи ближче до фінішу.

Казкар міг би заприсягтися, що це робота білявої перегонщиці, хоча дівчина не зводила очей з дороги.

Залишилося останнє коло.

Вершники пролетіли його швидше за інші.

Білявка лідирувала.

Хлопчик у жовтому та дівчина зі снігурями на другому місці.

Решта учасників перетнули фінішну лінію рівномірною кавалькадою.

Близнюки замкнули гонку, відставши від інших буквально на півкорпуса.

…

Чародій-художник задоволено засміявся.

– І так щоразу. Гонщики завжди фінішують разом. Єдина загадка полягає в тому, хто буде першим та останнім. Ось побачиш, зараз голова почне лаятися й врешті-решт прийме всіх на навчання. Доведеться знову розширювати Академію та Університет. Тому перегони проводять за місяць до початку навчального року, щоб будівельники встигли звести нові корпуси.

Казкар зацікавлено подивився на хлопця.

– А що там робила Зима?

– Як це "що"? Брала участь. І навіть перемогла, як бачиш. Це я її вмовив. Бачив, яка вона красива? Я збираюся намалювати її посеред перегонів, зі скатом, у вихорі снігу. Це буде приголомшливий арт. Коли я нарешті вирішу зробити виставку, вона стане зіркою колекції.

– Гадаю, ти маєш рацію. Було б добре, якби дракон на той час вже знайшов будівельника мостів, щоб ти зміг провести виставку на всіх уламках.

– Якого такого будівельника?

– Ти чого? Легендарного чародія, який побудує непорушний міст між уламками, аби мешканці могли подорожувати.

Чародій-художник голосно розсміявся.

– А ти звідки цю казку знаєш? Я ж її для діточок вигадав.

Казкар мало не розучився говорити від подиву.

– Почув від твого друга з Літнього уламка. Тільки він розповів мені це під виглядом стародавньої легенди. Мій друг, Райдужний дракон, послухав та почав шукати цього міфічного чародія. Знайшов прядильницю на Міському. Та відшукала кілька архівів про інциденти на Водяному, де група чародіїв полювала когось дуже могутнього й ледь не зруйнували уламок. Загнав туди Осінь, щоб знайти всіх учасників інциденту. Однак вони не відшукали жодного міфічного чародія. Але знайшли кілька ентузіастів, які експериментують з будівництвом моста.

Хлопець мало не облився кавою й вирячив очі.

– Хм, я розповів цю казку літньому мрійнику й уточнив, що вигадав її сам. Тільки для того, щоб розважати дітей. Як він мене слухав? А я все думав, якщо переконати людину в реальності нереального, чи стане нереальне реальним? Ніхто ніколи не намагався побудувати міст між уламками. Це моя особиста мрія. Яка, здається, почала втілюватися в реальність завдяки твоєму другові.

Мозок Казкаря задимів.

– Впевнений, одного разу ти зустрінеш шатена в картатій сорочці та темних штанях. У нього будуть райдужні очі з вертикальними зіницями, а на руках довгі чорні пазурі. Так от, ніколи не кажи йому про це. Я навряд чи можу уявити собі Райдужного дракона, який дізнався, що взяв дитячу казку за стародавній міф й почав втілювати її в життя.

Хлопці подивилися один на одного й разом засміялися.

Глядачі та перегонщики внизу святкували закінчення видовищних змагань сніговою настоянкою.