Родовище псевдодемонів

Once upon a time раптово впала темрява, наче запнувшись за ногу злодія. Але відразу зрозуміла свою помилку й швидко розвіялася.

Чи то жарти – нападати на Райдужного дракона своїм темним нутром. Ще й коли Казкар поруч смакує каву з кокосовим молоком, збитим із квітами жасмину.

Втім і наш Кавовий бог був приголомшений зухвалістю темряви. Аж пролив каву із рота прямо на свою улюблену футболку з трьома совами.

Але, як уже було сказано, темрява розвіялася. Очам відкрився сіруватий пляж, залитий двома сонцями.

Ліворуч стіною височіє ліс. Прямо від дерев, хапаючись за стовбури, тягнеться вгору й вдалину мрячна темна стіна. Точніше, хлопцям здалося, що це стіна. Насправді ж півсфера, що тьмяним куполом покрила значну ділянку суші й води.

Праворуч завзято реве та стогне широка річка. Водяна стрічка спритно обгинала каламутну стіну, не бажаючи пірнати під купол.

Вітер пестить шкіру теплими долонями, зігрітими на далекому півдні.

Хмари ніби вирвалися з кайданів й розлітаються на всі сторони відразу, попідштовхуючи чайок під дупи.

Прямо перед хлопцями стояла пара місцевих. Високих та струнких, наче молоді дерева. Блідо-зелена з коричневим відливом на сонці шкіра тільки додавала схожості.

Довге сірувато-зелене волосся притискали до голови металеві обручі. Витягнуті загострені вуха стирчали в сторони.

Стрункі тіла обтискали сталеві кольчуги та шкіряні обладунки.

Місцеві неввічливо тикали хлопцям в обличчя стрілами, накладеними на довгі луки.

Казкар, струшуючи каву з футболки, обернувся до дракона.

– Я щось не зрозумів, ти затягнув мене до світу Толкіна?

Хлопці зовсім недавно познайомилися з приголомшливим письменником. Однак шукати подібний світ зовсім не планували.

Дракон просто похитав головою, спантеличено розглядаючи кінчик стріли, яка ледь не тицялася у його довгий ніс.

Проте місцеві вже зрозуміли, що наші мандрівники нікому не загрожують, тому прибрали зброю. Стріли помістили у вузькі сагайдаки, луки закинули за спину. Казкарю стало цікаво, як вони там кріпляться, але хлопець вирішив задовольнити свою допитливість пізніше.

...

Безкраї океани та моря всіх відтінків золота. Насиченість залежить від глибини – чим дрібніше водойма, тим прозоріше хвиля. У найглибших западинах вода настільки густа, що майже не рухається.

Золоті води – притулок охряних китів, позолочених дельфінів, сяючих скатів та різноманітної риби. Океанографи кажуть, глибоководні тварини хизуються шкірою або лускою кольору умбри. Але перевірити це поки що нікому не вдалося.

Бірюзові пустелі, де приховані місця паломництва стародавнього, але наймалочисленнішого народу.

Паломники носять вільне довге вбрання з обтислими штанами. Голову з довгими вухами обмотують шарфами на манер тюрбана, лишаючи кінчик для обличчя на випадок буревію. Носять взуття без підошви та рукавички з відкритою долонею – щоб захиститися від двох палючих сонць, але не потіти.

Вдень паломники не злазять зі своїх тварин. Ці дивовижні істоти мають шість довгих ніг, за допомогою яких черпають вологу з бірюзового піску. Та чотири пари плівчастих ложнокрил – шкірястих наростів по бокам худорлявого тіла. За їх допомогою тварини вдень обдувають себе, а вночі зігріваються.

Із заходом сонця паломники розбивають табір та досліджують зоряне небо.

Міста й села влаштовані серед дерев, гір або лугів таким чином, щоб імітувати природу. Робиться це не стільки задля безпеки, скільки через бажання бути єдиним цілим з навколишнім світом.

Імовірно, Казкар був би в захваті від численних місцевих ферм. Це місця, де довговухі хлопці й дівчата цілими днями випасають різноманітних домашніх тварин та птахів. Грають їм на музичних інструментах. Турбуються про поранених, доглядають за хворими. Нікого не вбивають заради їжі, але охоче вживають продукти, які дають тварини.

А от дракон віддав би перевагу містам, де кішки відчувають себе господарями. Вухаті містяни завжди раді знайти хвилинку, щоб погодувати або приголубити тварину. Для цієї важливої діяльності виділяється окрема півгодинна перерва, яка прописується в трудовому кодексі.

Але Казкар із Райдужним драконом ще не бачили цієї краси. Хлопці залишилися біля лісу, який виглядав цілком буденно. Хіба що дерева здалися б нам трохи високуватими.

Просто відійшли ближче до золотої річки в супроводі довговухих вартових.

Межа, де проходять стіни мрячного темного купола, завжди охороняється. Хлопці та дівчата, досягнувши певного віку, проходять трирічну службу. В цей час довговухі вчаться носити кольчуги й обладунки, вправлятися з луком і мечем. Та вивчають інші військові премудрості.

Якщо тільки не є чарівниками. Цих беруть до складу сил спецоперацій терміном на десять років й більше.

А все тому, що за тьмяною стіною, цією півсферою, яка куполом покрила значну частину суші й води, чудовиська народжують та пожирають один одного. Там панують насильство, ідолопоклонство, ненависть й страх.

Насправді Казкар із драконом просто неправильно зрозуміли вартових. Ніяких чудовиськ не існує. Духи є, але вони не люблять щільну реальність. Світ населений тільки довговухими мешканцями, високими та стрункими, з блідо-зеленою шкірою й довгим сірувато-зеленим волоссям. Або тваринами.

У тому числі і за стіною.

...

Дракон вирячив свої райдужні очі.

– Стоп, погодь. Ви хочете сказати, що за цією каламутною брудою стінкою хтось живе?

Казкар почухав підборіддя.

– Здається, друже мій, не просто хтось, а такі само ельфи, як наші нові знайомі. Вони ж схожі на ельфів, погодься?

– Я більше ніколи не дозволю тобі читати книг. Потім бігаєш всесвітом, обзиваючи всіх дурними іменами. Я не здивуюся, якщо цей світ взагалі виник з твого співчуття під час читання.

Вартові слухали пів вухом, тож не звернули уваги на «ельфів». Хлопець та дівчина насолоджувалися кавою, якою їх пригостив дракон. Компанія сиділа прямо на сіруватому піску біля води, гріючись під сонечками.

Проте юнак, чиї довгі вуха прикрашали кілька пар дзвінких сережок, все ж таки відповів.

– Ця стіна не дає тим, хто живе всередині, вийти назовні. Теоретично можна покинути те місце. Але для цього потрібна сила волі, впертість та свідомість. Тобто звідти рідко виходять.

Юнак повернувся до стіни, примруживши свої світлі очі. Придивився, смикнув себе за особливо довгу сережку.

– Цей бар'єр не такий вже й тьмяний. Якщо придивитися, то можна почати бачити крізь нього. Але, знову ж таки, тільки маючи ясний розум та свідомість. Не потрібно вигадувати картинку – треба дивитися й побачити те, що є.

Наші друзі здивовано подивилися один на одного. Казкар знизав плечима. Хлопці зітхнули й втупилися в стіну.

Якийсь час нічого не відбувалося.

Потім мряка стіни поступово розвіялася. Відкрилася природа, дерева та пляж, за ними широке поле. Краєвид мало чим відрізнявся від природи з цієї сторони. Може був трохи сіріше, наче в похмуру погоду.

Погляд проникав далі. Гострі очі дракона побачили вдалині залишки якоїсь будівлі.

– А що це там за величезні чорні руїни?

Вухата дівчина, яка до того часу мовчала, звелася.

– От це око. Навіть я його не бачу, а в мене найгостріший зір у підрозділі.

Її напарник саркастично посміхнувся.

– Це родовище. Колись був величезний замок з червоної цегли. Саме в ньому жили перші демони, через яких на ту землю впало прокляття.

Дівчина знову взяла слово.

– Насправді вони зовсім не демони. Я маю на увазі, що вони не мають нічого спільного з потойбічними духами. Просто саме так їх назвав перший спротив. Прозвисько прижилося. А під час війни на допомогу спротиву прийшли справжні потойбічні духи, добрі та злі. Явилися самі, без виклику. Ну й от ці злі, які справжні демони, дуже обурювалися, що їх порівнюють з ворогом. Лаялися та казали, що поводяться не так огидно.

Вухатий хлопець кивнув.

– Так, це важливе уточнення. Тому правильніше було б сказати «псевдодемони». Отже, проти них повстали живий та потойбічний світи. Але проблема полягала в тому, що вони зачаровували жителів навколишніх міст і сіл. Задурили голови настільки, що ніхто не зміг порушити закляття.

Дівчина цикнула й захитала головою.

– Ти погано слухав лекції з історії. Там ніхто нікого не зачаровував. Вони й чаклувати не вміли. Певдодемони просто переконали містян та селян у тому, що чинять правильну справу. Типу борються з мерзенними й страшними монстрами. Тому спротив заслуговує лише на смерть, бажано болісну. Як і ті, хто їх підтримує.

– Ну не буває такого, що так багато людей просто повірило у таку нісенітницю. Ми – один біологічний вид. Тепер, через століття, ті, хто живе під куполом, мають нижчий зріст та сіру шкіру. То й що, це дрібниці. Але вони все одно вважають, що всі ми монстри по цей бік і п'ємо кров немовлят. Без заклинання така маячня неможлива.

Казкар з драконом дружно похитали головами, бо знали, що дівчина абсолютно права. Таке можливо й без заклинань.

Але вухатий продовжив розповідь.

– Коли псевдодемони почали заражати оточуючих своїми переконаннями, наші сили спецоперацій стривожилися. Аби не вставати двічі, підняли річку навколо родовища, влаштувавши цунамі. Частина замку обвалилася, але псевдодемони вижили. Потім було виверження вулкана в самому центральному залі, вогняний дощ, розлив сірки. Псевдодемони виживали. І тільки тепер ми знаємо чому. Ті, перші, загинули у воді. Їх місце зайняли нові. Вони загинули у вогні, на зміну їм прийшли інші. Псевдодемони не зникають, тому що завжди є ті, хто готовий втратити свідому подобу, аби зайняти їх місце.

Казкар мовчки кивнув, але дракон все ще не вгамував своєї цікавості.

– А навіщо ви їх закрили куполом? Хіба не було можливості привести їх до тями, пояснити й напоумити?

Дівчинка пирхнула.

– Так то ж не ми закрили. Вони відгородилися від нас самі. Від нашої, як то вони кажуть, дикості, розпусти, безкультурності.

Казкар обернувся до неї.

– І ви в це не втручаєтеся?

– Офіційно – ні. Адже вони самі підняли купол, можуть його й зняти. Але не хочуть. Вони більш полюбляють ненавидіти нас через оболонку. Є волонтери, які йдуть туди, аби розповісти правду про світ навколо щита. Може знайти підпільний опір. Ніхто нічого не знайшов. Деякі просто не повертаються. Ще є ті, хто йде туди, аби жити, як вони.

Дракон поклав руку на плече друга.

– Ми ж також не втручаємося в чужі справи. Свобода вибору понад усе. Навіть якщо це такий вибір.

Казкар зітхнув та відвернувся. Золоті води річки здалися хлопцеві набагато цікавішим видовищем.