Once upon a time дивовижна кав'ярня виявилася абсолютно порожньою.

Казкар та зірка увійшли, традиційно рипнувши дверима, але не почули ні привітань, ні музики. Їх ніхто не збив з ніг, що повелося останнім часом - відтоді, як кав'ярня стала частиною музичної мозаїчної площі міжсвітов’я.

На стійці з прозорого каменю, що сяє внутрішнім світлом, то тут, то там стояли чашки й келихи. На спинках стільців з того ж каменю висіли плащі, куртки, шарфи та капелюхи.

Зірка невдоволено тупнула ногою в кольоровому конверсі.

- Ну, й де ото всі? Невже я навіть нікому в око сьогодні не дам?

Казкар знизав плечима та заглянув у нещодавно з'явившуся кімнату, з якої можна було потрапити на площу. Зазвичай там валялася незліченна кількість подушок, підстилок та солом'яних тюфяків. Тепер вона була порожня. Тільки величезний лимон у вазоні роздратовано тремтів листям.

Казкар почухав потилицю.

- Все чудесатіше та чудесатіше.

Візерунчаста дверя з хаотично вставленими шматками кольорового скла, що вела на площу, погойдувалася та злегка скрипіла.

Їй дуже подобалося весь час тихо скрипіти.

Казкар висунув голову за двері, вилаявся та зазирнув назад.

- Люба, я вже всіх знайшов. Бери щось міцненьке та йдемо шукати місце, куди можна буде притулити наші дупи. Якщо ми таке знайдемо, звичайно.

Зірка здивовано підняла праву брову. Мовчки, що дуже дивно, але зі знанням справи, яке не здивувало, нахилилася над стійкою й вивудила синю пляшку з густою чорною рідиною.

Кивнула.

...

Цього разу музику ніхто не грав.

На каменях мозаїчної площі міжсвітов’я сиділи й лежали всі, хто знав про це дивовижне місце.

Музики, які грають на десятках майданчиків або просто серед перехожих.

Меломани, яким час чи простір не закон.

Відвідувачі дивовижної кав'ярні - самі ті ще дивовижні створіння.

Мандрівники, з якими ми вже знайомі. Наприклад, лиси. І ті, з ким нам ще належить познайомитися.

Пара невгамовних вітрів, що розважали летючі ноти з мелодіями та спритні кольорові димки.

Навіть статуї - деякі навчилися вибиратися з фонтану аби ходити серед гостей.

Казкар та зірка озирнулися.

По той бік площі вони помітили знайомі оголені плечі, вкриті маленькими кольоровими пластинками, які все менше скидалися на луску й все більше - на різнокольорове татуювання. Над плечима стирчала кудлата шатениста голова. Ось і все, що змогли побачити наші друзі, але вони все одно впізнали Райдужного дракона.

Казкар та зірка почали прокладати собі шлях в тому напрямку. Дорогою вони відтоптали пару рук та одного ледь помітного чоловічка. Чоловічок підскочив, виявившись зірці по пояс та почав буйно лаятися. Казкар ледве відтягнув роздратовану зірку, яка ось-ось мала натовкти тому обличчя в виховательських цілях.

Коли вони нарешті дісталися іншої сторони площі, то побачили, що дракон захоплено заплітає А-Капеллі тонкі косички. Яка, своєю чергою, вичісує своєму псу-сомові коротке біле хутро за допомогою масажної щітки. А поруч з ними Барабанщик лежить на колінах відразу у трьох напівоголених дівчат. Одна була одягнена у сорочку дракона, інша – у його ж футболку, а третя була закутана у картатий плед.

Зірка здула з обличчя білосніжне волосся.

- Ну, й якого дідька?

Казкар глибоко вдихнув. Видихнув.

- Моя зоренька хотіла запитати, чому тут всі розвалилися, ніхто не грає та навіть не п'є каву в кав'ярні.

Зірка тицьнула пальцем у Казкаря й кивнула.

Вся компанія звернула на них свої здивовані очі.

Дракон почухав носа.

- Але ж сьогодні над нами побіжить Великий Псар.

Зірка та Казкар перезирнулися. Дружньо почухали потилиці й знизали плечима.

Дракон ляснув себе долонею по лобі.

...

Ніхто не знає коли точно, але одного разу космічний мандрівник побіг простором зі зграєю собак.Тоді ще невеличкою. Але їхня спільнота постійно зростає, оскільки Великий Псар рятує тварин по всім світам.

Ззовні їх біг схожий на зірковий дощ, що підіймає сяючі пилові клуби. Якщо не знати, то ніколи не здогадаєшся, що це велика зграя, посеред якої біжить не стільки ватажок, скільки старший товариш та друг, який доглядає за кожним учасником забігу.

Але зірки – дівчата уважні. Тому вони помітили мандрівника й дали йому ім'я Великий Псар.

А ще звернули увагу, що деякі собаки відстають від зграї аби влаштуватися в одному зі світів, який прийшовся до смаку. Там вони роблять те ж саме, що і їх старший товариш - рятують тварин, а деяким допомагають приєднатися до космічної зграї.

Коли їх час минає край, вони просто повертаються до своїх космічних друзів та знову біжать простором.

Іноді разом з ними подорожують кицьки. Коли втомлюються гуляти самі по собі. Недовго біжать зі зграєю, але завжди уходять займатися своїми справами.

Крім того, зграю супроводжують коні, птахи, кролики, кози та купа інших невідомих тварин, яким допоміг Великий Псар чи члени його зграї. Але із часом вони також розходяться світами.

І тільки собаки залишаються постійними супутниками мандрівника.

...

Дракон видихнув.

- Мені здавалося, що про Великого Псаря знають всі зірки. Він, певно, подорожує простором з початку часів, для нього та його зграї відстань - дрібниця.

Зірка роздратовано пирхнула.

- Ну, а от мені не пощастило, я про нього ніколи не чула й не бачила ні разу.

- Нічого. Зараз подивишся. Він має з'явитися найближчим часом.

Однак Великий Псар з'явився не скоро.

Спочатку показалися великі собаки, які були наче зіткані з диму та світла. Вони гордо пройшли крізь натовп, ні на кого не звертаючи уваги.

За ними бігли менші собаки. Вони зупинялися, щоб озирнутися навколо, понюхати когось цікавого. Але швидко бігли далі.

Потім з'явився щільний натовп, в якому розгледіти щось було практично неможливо - суцільний сяючий туман.

Десь посередині можна було вгадати білий монолітний силует. Помітивши сома-пса А-Капелли, силует розвернувся в бік наших друзів та підійшов ближче. У міру того, як він підходив, сяйво згасало, змінюючись комфортним антропоморфним виглядом. Виявилося, що Великий Псар - це кремезний та волохатий чоловік середніх років з приголомшливо доброю посмішкою.

Псар погладив білосніжного пса по холці, пригладив сом’ячі вуса, пожав великі червоні лапи. Притулився чолом до широкої голови. Через хвилину він підняв голову, погладив А-Капеллу по щоці, посміхнувся іншим й був таким.

Зграя ще довго проходила, розсипаючи всюди блискучий пил. Нарешті останні одинаки пройшли площу.

Хоча чудодійне видовище вже закінчилося, ніхто не поспішав вставати. Всі сиділи або лежали, мрійливо дивлячись у простір.

І тільки дракон щось бурмотів собі під ніс про вкрадений одяг, почухуючи голий торс.

А-Капелла подивилася на нього, похитала головою. Витягла звідкись з кишені крихітну сумочку й засунула в неї руку по плече. Покопавшись, вивудила пошарпану білу футболку та довгу товсту кофту на підкладці з чорного хутра із яскравим кольоровим малюнком. Передала дракону.

Хлопець уважно оглянув подарунки. Обережно розгладив футболку на коліні, мабуть, безуспішно сподіваючись залатати дірки своїми дотиками. Нарешті одягнув й взявся за кофту. Казкар також уважніше пригледівся до малюнків на ній. Виявилося, що вся кофта прикрашена яскравими різнокольоровими кішками.

Казкар посміхнувся.

- Яка файна штучка, а малюнок ж, о, шо за малюнок, навіть я заздрю. А-Капелла, що ж сама не носиш?

Дівчина мовчки пригладила долонею свою лимонну сукню-хмару.

Тим часом дракон швиденько одягнув кофту.

- Підбери слину. У тебе он куртка яскрава, а в мене меломани завжди крадуть одяг.

Казкар знизав плечима та потягнувся забрати у зірки пляшку, яка вже була порожня на дві третини. Не можна ж не відзначити чудову, хоч і швидкоплинну, зустріч з Великим Псарем.