Once upon a time я опинився у світі озерних боліт або болотних озер. Кому як більше подобається. Правду кажучи, то навіть не світ, а клаптики-острівки землі, розкидані в невагомості.

Там неймовірно високі дерева, які ніколи не скидають листя.

Вся земля заросла зеленою та червоною травою.

Великі й малі гейзери б'ють, де хочуть, утворюючи водоймища.

Озера виблискують зоряним світлом, а струмки течуть в небо, забуваючи про фізику.

На кожному такому клаптику-острівку мешкає своя Хранителька.

Їх тіло вкриває хутро, таке же гарне, як твоє. Тільки вугільно-чорне.

А волосся у всіх біле, довге й заплетене в косички, прикрашені товстими кільцями з темного каменю.

Кожна косичка символізує озеро, про яке піклується Хранителька. Їх волосся заплітається самостійно, коли необхідно. Якщо озеро не знайде Хранительки, воно засохне від журби. Але зазвичай знаходить.

Кільця на косах – це позначки гейзерів. Джерел, які насичують водойми.

Ходити по землі між озерами не можна. Ґрунт витягує сили з усього живого, що не виросло на ній. Тому тамтешні рослини почувають себе чудово.

Хранительки пересуваються на величезних золотисто-жовтих черепахах. Ці тварини не дуже розумні, але віддані. Вони можуть ходити по землі та вміють літати.

Черепахи вилуплюються з бурштинових яєць, які іноді з'являються в самих серцях гейзерів.

Кожні тринадцять з половиною років у цих черепах відростає новий білий тонкий хвіст. Чим старша черепаха, тим більше у неї хвостів – і тим краще вона літає. Кажуть, що дуже стара черепаха здатна спокійно перетинати всесвіт.

Мені пощастило звалитися прямо на таку Хранительку.

Вона годувала черепаху біля чергового озера. А точніше, сиділа зверху, схрестивши ноги, поки тварина їла й щось розповідала. Черепахи дуже полюбляють слухати балаканину.

А я прямував до однієї зі своїх знайомих із кошиком стрибучого безе. Райдужний дракон приготував нові солодощі, які, за задумом, повинні допомогти сконцентруватися, щоб подолати будь-який бар'єр.

Коротше, не знаю як, але я опинився на колінах Хранительки, а кошик десь внизу.

Поки я вибачався перед дівчиною, тварина встигла з'їсти все безе.

Так ми дізналися, що черепахи можуть брати участь у скачках. Не знаю, як й втрималися на спині. Панцир черепахи складається зі щільних та гладких пластинок, з яких постійно зіслизали пальці.

В результаті Хранителька схопила мене за руку й ми стрибнули в чергове озеро – аж сяючий пил полетів вгору.

Розумієш, у воду можна пірнати. Навіть плавати та торкатися дна. Якщо придивитися, практично в кожному озері хтось купався або просто сидів.

Я дістався Цілющих озер.

Так, так. Будь-яка хвора людина, яка зможе туди потрапити, має право спробувати зцілитися.

Але є один секрет.

Той, хто прийшов за зціленням, повинен бути твердо переконаний, що одужає. Не сподіватися, не вірити. Абсолютно точно знати, що вже через кілька днів хвороба пройде.

Звичайно, я запитав Хранительку, чому так. Адже віра допомагає, надія надихає й таке інше. Вона сказала мені наступне:

«Секрет у впевненості. Вони точно знають, що одужають. І озера тут ні при чому. Це просто водичка, яка сяє. Сила впевненості творить дива. Це не рідкувата віра, в якій рівно половина сумнівів в її марності, решта – надія на гарний результат. Якщо ти впевнений у собі, ти зможеш все. Навіть зцілитися".

Хранителька покликала іншу черепаху, аби політати та показати мені острівки. І тих, хто там живе або лікується. Точніше, вчиться бути впевненими у собі та знати, що все буде добре.

Я бачив одного лускатого хлопця, який вчився впевнено говорити цю фразу. Він сидів на спині іншої черепахи, а молоденька Хранителька з парою косичок постійно його смішила.

Я бачив стареньку, яка вийшла з води омолодженою. Зовні вона не змінилася, звичайно. Просто виглядала впевненіше, спина вирівнялася, з'явилася посмішка.

Я бачив чоловіка, вкритого ранами. Коли він занурився у воду, рани почали гоїтися.

Я бачив жінку, яка плакала та благала Хранительку з величезною купою кіс зцілити її. Та відповідала, що потрібно знати про зцілення, а не сподіватися або вірити. Слово в слово, як говорила моя Хранителька мені самому.

Можливо, ці озера не зціляють. Але вони точно мають силу. Певно вони активізують якісь приховані здібності. Мені ніхто не сказав.

Але це було красиво.

Я бачу, що ти майже спиш.

Давай-но розповім тобі про інший світ, де у людей змінюється колір очей в залежності від настрою. Там живе неймовірна бабуся, яка не вміє в'язати, але курить красиву люльку та варить відмінну каву.

…

Маленький хлопчик засопів під товстою ковдрою. Руде хутро на тілі помутніло та злиплося, біла грива зібралася в клубки. Але дихання вже не було хрипким.

Казкар пирхнув та вийшов, тихенько зачинивши двері.

Жінка була зайнята на кухні. Однією рукою вона помішувала каву, а іншою намагалася дістати з печі свіже, пахнуще патокою печиво. Як не дивно, все вдалося.

Казкар придивився уважніше. Не завадило б розчесати руде хутро, щоб знову стало лискувати. Та й переплести гриву, коси вже ні на що не схожі. Ось що творить втома. Чи до хутра, коли твоя дитина хворіє.

Чоловік з білим хутром, який заснув прямо на стільці, виглядав не краще. Він першим почув Казкаря та відкрив свої сірі очі.

– Заснув?

– Звичайно, заснув. Мої казки завжди присипляють дітей. Може їм здається, що я дуже нудний?

Жінка пирхнула.

– Не вигадуй. Діти обожнюють твої казки, тому що вони чарівні. Історії заспокоюють, налаштовують на мрійливий лад. Що б ми робили без тебе? Знаєш, ця застуда не дає дитині заснути багато днів, а потім малюк впадає в кому. І більше не прокидається. Тому так важливо неодмінно нормалізувати сон, поки не стало занадто пізно.

– Не хвилюйтеся, ваша дитина солодко спить. А якщо знову виникнуть проблеми зі сном, ви знаєте, як мене знайти. О, я бачу, що кава зварена. Це мені?

Чоловік з білим хутром голосно засміявся, позіхнув та підвівся. Потиснув руку Казкарю й без зайвих слів пішов до спальні.

Жінка тим часом розклала печиво та налила каву в чашку.

– Звичайно. А ще я маю для тебе подарунок. На знак подяки й просто як другу. Це традиційна куртка наших мисливців. Але у нас вже давно ніхто не полює. Куртки просто носять, тому що вони зручні. Їх виготовляють з вичесаної вовни диких овець. Отримання вовни – те ще завдання. Зате така куртка підлаштовується під погоду та господаря. Може бути довгою чи короткою, з капюшоном або коміром. Змінюється навіть колір. Потрібно просто закрити очі й зосередитися.

Казкар слухав жінку, здивовано розглядаючи куртку. Зовні м'яка та гладка, немов зроблена із замші, покритої свіжим воском. Усередині вистелена білосніжним довгим хутром.

Жінка з рудим хутром вручила Казкареві коротку зовні синю куртку. Поки хлопець дивився на неї, куртка стала розміром з пальто. Зовнішня частина почала нагадувати далекий космос – яскравий, таємничий, усипаний зірками.

Казкар дивився на обновку з посмішкою, думаючи, що Райдужний дракон обов'язково подавиться стрибучим безе від заздрощів.