Once upon a time Казкар й сам не зрозумів, як опинився в дивному барі.

Точніше, сам бар виглядав буденно, навіть дещо нуднувато.

Меблі вирізьблені з коралу та каменю. Гвинтові сходи на другий і третій поверхи. Пляшки на полицях за барною стійкою. Симпатичний бармен, за яким давно навзридки плаче перукар – це відзначив навіть Казкар, який хизується божевільною зачіскою.

Але з панорамного вікна у всю стіну відкривався огляд на дно океану.

Казкар підійшов ближче до товстенного скла й придивився уважніше.

Всюди гойдаються водорості.

Деякі з них вищі за найвищі дерева. Інші маленькі, як трава.

Особливо гарними здались бордові, що в'ються, як виноград.

То тут, то там височіють статуї, вирізані з коралів. В основному худорляві, граціозні дівчата з крилами.

Якісь розкручували парасольку, дитину або величезну кульбабу.

Інші плекали музичні інструменти тонкими руками.

Деякі пропонували перехожим фрукти, такі ж вирізані з коралів, як й самі дівчата.

Придивившись, Казкар побачив вдалині статую змієподібного дракона з маленькими крилами та без задніх лап. Він був загорнутий у ті ж бордові водорості. Статуя виглядала досить занедбаною.

Будинки мало чим відрізнялися від тих, які зазвичай бачив Казкар.

Розкинуті в ширину величезні житлові багатоетажки, схожі на товстого й вгодованого велетня.

Витончені витягнуті вежі, спіраллю чи шпилем спрямовані вгору.

Приземкуваті старі будиночки, схожі з іграшками, захованими в чарівній кулі – на дні океану це відчуття тільки посилювалося.

На кожній будівлі стояли величезні цистерни. Від них здіймалися вгору товстуваті димарі, загублені в темряві. Щось подібне Казкар бачив у багатьох наземних містах інших світів.

Пізніше хлопець дізнався, що в ці резервуари закачують повітря для забезпечення будинків та квартир киснем. Який потрібно сплачувати. Місцеві жителі можуть робити все, що їм заманеться, якщо вони оплачують стандартний податок на повітря. Втім, не такий вже й високий.

Широкі рівні вулиці пролягали від будинку до будинку.

Люди в скафандрах світлих відтінків пересувалися на платформах, ковзаючих по рейках. Казкар аж кліпнув очима.

З'ясувалося, спеціальне взуття примагнічує взуття місцевих жителів до металевої поверхні платформи, утримуючи на місці.

Коли людина доїжджає до будівлі, то просто переступає на такий самий поріг.

Великі та малі підводні човни у всіх напрямках ковзали над головами людей.

Деякі перевозили людей великими групами, явно маючи функцію громадського транспорту.

Інші більш нагадували приватні, для сімей, пар та одинаків.

Статуї, водорості, будинки, цистерни – все було обліплене кристалами, що світилися синьо-блакитним та жовто-золотим світлом. Їх було так багато, що все було видно, як вдень.

Штучних ламп на вулиці Казкар не побачив.

Озирнувшись, хлопець зрозумів, що такими ж каменями наповнена барна люстра, настільні лампи й те, що схоже на звичайний камін.

Раптом хтось відкашлявся ззаду. Казкар обернувся.

Це виявився бармен. Він стояв поруч та дивився у вікно. Раптом тицьнув пальцем кудись праворуч.

– Дивись, навіть не моргай. Зараз покажеться.

Казкар слухняно став дивитися у вказаному напрямку. Ще й намагався вирячити очі, аби бармен не образився.

Через пару хвилин з-за ряду низьких будівель швидко виплив рогатий лев з зябрами та широкими довгими ластами на всіх лапах.

Це була перша асоціація, яка спала на думку Казкарю.

Величезний звір мав гриву, яка переливалася яскравими кольоровими спалахами, й довгий хвіст з двома китицями. Зябра на його шиї світилися з кожним подихом. Казкар ледве встигав спостерігати за рухами звіра, що вміло маневрував між підводними човнами – деякі невеликі човни навіть збив з курсу, змушуючи водіїв лаятися та трясти йому в спину кулаками.

– Живуть вони, паразити, недалеко від міста, але показуються нечасто. А я маю них інтуїцію. Один з таких врятував мене, коли я був немовлям. Люльку віднесло течією, повітря залишалося хвилин на п'ятнадцять. Морський лев притягнув мене прямо до матері, так. Ледь встиг.

Казкар здивовано подивився на бармена. Не кожен день бачиш людину, яку врятувала дивовижна тварина.

Раптом бармену у спину врізався шестиногий, розмальований аквареллю ягуар. Перекинувся через голову, підвівся, обтрусився й поскакав на другий поверх.

Бармен загарчав та обернувся до молодика з довгим сірим волоссям, що сидів за найдальшим столиком.

– В тебе знову ескіз втік?

Хлопець підняв голову й знизав плечима.

З блокнота, в якому він малював аквареллю, швидко вибігла пара кислотних стоніжок з крилами бабки.

Побачивши Казкаря, художник вирячив очі та підстрибнув. Схопив блокнот і почав гарячково гортати. Знайшовши необхідний ескіз, кинувся до хлопців, перевертаючи по дорозі всі стільці.

– Дивись, це ти, чи не так? Тільки я бачив тебе десь посеред фантастичної кольорової нескінченності, сидячим в кріслі зі світлим пледом. Іноді мені сняться дивні сни, після яких я малюю щось подібне.

– Так, це я. На самому краю всесвіту й навіть трохи за його межами. Ну, так іноді називають це місце. Насправді це щось середнє між фантазією, мрією, реальністю та смертю. Де є все і немає нічого. Однак хтось скаже, що це просто космос.

Молодий художник здивовано затріпотів безбарвними віями.

Казкар не очікував зустріти тут кавомана. Деякі з його гостей думають, що сплять і бачать сон, який забувають вранці. Про те, як десь далеко збираються мешканці різних світів, щоб побалувати себе кавою та солодощами.

Казкар нікому не заважав приймати себе за сон. Зрештою, це їхній вибір.

Раптом щось загуло. Почувся звук помпи, потім вентилятора. Пролунав ляск, двері бару відчинилися.

Увійшов високий чоловік, який залишив скафандр у коридорі. Підтягнуте тіло прикривав товстий чорний комбінезон.

Двері з чмоканням зачинилися.

Трохи пізніше Казкар дізнався, що в передпокої є спеціальна шафа для скафандрів, щоб їх не змило в океан, коли хтось заходить з вулиці. Магнітна підлога підключена до електрики, яка змінює полюси в залежності від того, відкриті двері чи ні. Саме система відкачування води є найдорожчим та важливим обладнанням, адже вона забезпечує безпеку будинку в аварійних ситуаціях.

Новий відвідувач кивнув бармену й закотив очі, побачивши художника. З цікавістю подивився на Казкаря.

Бармен поспішив до стійки. Включив плитку.

Витягнув звідкись знизу прозору баночку з білим порошком.

Дістав пляшку, наповнену чимось чорним.

І, нарешті, звичайну мідну джезву, потемнілу від віку, з кораловою ручкою, зношеною сотнями дотиків. Розжарив на плитці. Налив трохи темної рідини, яка від нагрівання поширила запах карамелі та солі по бару. Потім всипав білий порошок, залив водою до країв й поставив на вогонь.

У приміщенні запахло доброю кавою.

Бармен подивився на зацікавлене обличчя Казкаря і дістав ще одну джезву, цього разу виточену з сяючого синьо-блакитного каменю.

– Знайомтесь. Це наш божевільний вчений, який мріє побудувати особливий підводний човен.

Високий чоловік у комбінезоні аж підскочив. Пробурмотів щось незрозуміле та обернувся до Казкаря.

– Власне, корабель. Це судно, що зможе подолати товщу води, вивести людину на поверхню, а потім й далі, в космос. І хоча в космос ніхто не вірить, із записів предків очевидно, що вони не тільки вміли жити на суші, але навіть літали за межі планети. Адже, наприклад, твердження, що світ має кулясту форму, підтвердилося. Чому б не припустити, що древні до війни знали, як вибратися з цієї сфери на спеціальних повітряних човнах?

Бармен закотив очі.

Молодий художник покрутив пальцем коло скроні, але так, щоб вчений не помітив.

А от Казкар зацікавився.

– До війни? Жили на суші? Що ви маєте на увазі?

– Йой, юначе, це зараз там нічого немає. А колись на суші жили такі ж люди, як і ми. Вони тільки вивчали моря та океани, вочевидь, не дуже успішно. Але жити у воді не могли. Сучасній людині складно це уявити, я розумію. Але є незаперечні докази. Також доведено, що вони самі все зруйнували, перетворили на попіл під час війни. Мм, як би це вам пояснити, що таке "війна"?

Казкар струсив плечима.

– Дякую, я знаю.

– Тобто ви все-таки вивчали історію? Отже, ви знаєте, що саме предки побудували підводні міста в якості укриттів. І так врятувались, коли горіла суша. Крім того, вони вміли будувати примітивні підводні човни та інші транспортні засоби, які падали на дно. Деякі знахідки, які були виявлені під час розкопок, містять схематичні креслення кораблів, хоча теж досить примітивних, але здатних літати в космос. І що це означає? Космос реальний!

Бармен поставив перед Казкарем чашку, наповнену сіруватою рідиною, що ароматно пахла. На смак це була чудова, добре заварена кава.

Раптом перед хлопцем пролетів “Ентерпрайз” – космічний зореліт з красивої та абсолютно неправдоподібної казки, яку він колись дивився на скляному екрані.

Молодий художник спостерігав за своїм акварельним зорельотом.

– Вірю не вірю, але ця давня міфологія предків дуже красива. А «кораблі» дуже симпатичні. Хоча й непрактичні. Мій тато під час розкопок знайшов один, не більший за кристал, що світиться в лампі. До речі, тат, ти знову його з собою на роботу утягнув?

Вчений скорчив винувате обличчя.

Бармен похитав головою та поставив перед молодим художником щось схоже на сік.

– Неможливо жити на поверхні, це знають усі. Звідти можна добувати лише кисень. Лишився тільки сухий пісок та гіркий пил, на яких росте бамбук. Все живе мешкає у воді. Навіть якщо раніше люди жили на поверхні, вони зруйнували все давно та надійно. Можливо, і ваш космос теж.

Казкар зробив ще один ковток.

– Ну, а раз бамбук росте, то не так вже й надійно.

Бар поступово заповнювався людьми.

Бармену доводилося час від часу відходити, аби привітати клієнтів.

А Казкар та молодий художник сиділи поруч з ученим, слухаючи цікаві і страшні легенди про предків, які колись існували.

Як помітив Казкар, із блокнота з ескізами періодично тікали всілякі дивні, часом досить дивовижні істоти. Відвідувачів це явно зачаровувало.