Once upon a time Осінь схопила Казкаря за комір його улюбленої куртки, що змінює фасон, і потягнула в невідомому напрямку. Тільки капці з єдинорогами й мигнули.

Ніхто не встиг вимовити ні слова. Втім, ніхто б і не наважився.

Треба сказати, напрямок був невідомим недовго.

Кілька ударів серця потому парочка опинилася посеред галасливого міста на смугастому тротуарі з гладкої плитки. Дорожнє полотно також виявилося смугастим, зробленим з рубаної бруківки. А ось пішохідний перехід порадував моноколірностю.

Казкар звернув на це увагу, бо майже розлігся на ньому через грубі дії рудоволосої тітки у важких чоботях і пальто.

Але хлопець на Осінь не образився. Адже вона мила. У душі. Десь глибоко, можливо, якраз на рівні своїх улюблених чоловічих чобіт.

Осінь смикнула Казкаря назад і потягнула до кафе.

О, це виявилося чудовим місцем. Стільниці та сидіння ширяли в повітрі над яскравими сяючими колами в підлозі. Здавалося, подує вітер й гостей рознесе, як опале листя під мітлою двірника.

Серед цієї пишноти груба тесана барна стійка здавалася монолітною. Тим більш по чудернацьки за нею виглядав тендітний, мініатюрний бариста в кольоровому одязі і з рожевою стрижкою-їжачком на голові.

Хлопець в одну мить опинився поруч, простягнув Казкарю меню, кивнув Осені та зник.

Незабаром на столі перед нею з'явився пузатий келих, від якого пахло витриманим віскі та маленька чашка міцного еспресо.

Казкар все мучився над меню.

Осінь запалила цигарку, смикнула його за рукав і жестами показала на перехожих.

…

Подивись, це світ, в якому можна змінювати свою зовнішність так, як хочеться. Прикидатися кимось іншим.

Зверни увагу, он дівчина йде з дзеркалом у руці. Ні, вона вже лисий чоловік.

Подивись он на вітрину ювелірних прикрас. Бачиш, старий стає більше й обростає хутром.

Їм завжди вдавалося так робити.

Поки вони були не дуже розумними, ця властивість допомагала ховатися від хижаків.

З розвитком цивілізації почалися проблеми. Наприклад, як визначити співробітника, якщо він може змінити свою зовнішність? А як щодо чоловіка або дружини, дітей, інших членів сім'ї?

Спершу вигадували паролі. Але нічого не вийшло, адже жителі цього світу дуже розсіяні й постійно забували кодову фразу.

Тоді вирішили роздавати жетони для роботи. Або як плату за послуги, наприклад. І ця ідея провалилася, точно з тієї ж причини – жетони бували загублені, знайдені, обміняні або забуті в гостях.

Після багатьох-багатьох століть розвитку технологій був винайдений всюдифон. Це така річ, в якій зберігаються гроші, контакти, записи, картинки з відео і багато іншого. Мешканець цього світу може взагалі нічого не брати з собою, виходячи з дому, крім всюдифона.

Дивись, у кожного він в руках або стирчить з кишені. Бачиш коробочку з екраном, що світиться? Він розпізнає реальну особистість, необхідно лише направити його на об'єкт сенсором вперед.

…

Казкар слухав, розпахнувши рота й озираючись навколо.

Хлопець відмічав тих, хто змінює зачіску, овал обличчя і навіть повністю зовнішність на ходу.

З подивом дивився на кудлатого пса, який перебіг моноколірний пішохідний перехід та перетворився в худорляву дівчинку з оголеною потилицею.

Надивившись по сторонах, продовжив колупатися в кавовій книзі. Бариста підходив вже разів зо п'ять, а хлопець так і не зміг визначитися.

Осінь закотила очі та попросила повторити витриманий віскі й міцну каву. Знову запалила цигарку і, пхнувши ногою під столом, вказала на небо.

…

Це також світ, де звичайні мешканці можуть пересуватися тільки на повітряних кулях або пішки.

Колір кулі залежить від напрямку, в якому рухається житель. Кожен район міста має свій відтінок. Це робиться для того, щоб не було плутанини з транспортом.

Ідея здорова, але місцеві настільки розсіяні, що примудряються плутати навіть це.

Зверни увагу на колір кросівок. Він залежить від району міста, в якому місцевий живе. Якщо хто-небудь піде у загул або заблукає, його відвезуть поближче до дому.

Дивись, як зручно виходить. Місцевий житель у лілових кросівках сідає в таку саме кулю й летить собі, куди треба.

Але вони здатні і це наплутати.

Проїжджа частина назначена для поліції, будівельників та комунальних служб.

Поліцейські носять червоне та їздять в автомобілях такого ж кольору. Саме вони доставляють гуляк до будинків. Туди беруть тільки найуважніших. Це означає, що поліцейські здатні заблукати не частіше двох разів на тиждень.

Будівельники завжди в сірому та на всюдиходах кольору граніту. Тому що у них брудна робота.

А комунальні службовці в білому, на алебастрових скутерах. І тільки спробуй запитати мене, чому. Поняття не маю. Але у них завжди бездоганні білі наряди.

…

Казкар кивнув, подивився на дивакувату поліцейську машину і обернувся до багатостраждального бариста. Хлопцеві вже так набридло бігати туди-сюди, що його голова стала обростати довгим темним волоссям, повністю приховавшим їжачка.

Мудрий Казкар попросив фірмової кави та повернув своє допитливе обличчя до Осені.

Вона пихкнула цигаркою.

…

Найдивніше, що у місцевих жителів немає ніяких лідерів.

У кожному місті світу є міська ратуша. Там працюють поліцейські, комунальні служби та будівельники. Точніше, це офіційне робоче місце. Так-то вони працюють у місті.

У ратуші чергує оператор, який приймає дзвінки та передає їх патрулям.

Саме його називають мером.

Великі торговці, тобто ті, які не лінуються, продають все по всьому світу. Зазвичай це моряки, тому що вантажі легше перевозити судами. Вони нікому не платять податків. Просто везуть та продають те, що можуть купити.

Маленькі, ці більш ліниві, працюють в самому місті. Найчастіше продають власні товари. Іноді беруть чиєсь на продаж, в залежності від того, як домовляться між собою. Зауваж, ніколи не конфліктують між собою, все по чесному.

Мешканці облаштовують та ремонтують своє житло власним коштом. Як і підприємці робочі простори.

Вони платять будівельникам, ті роблять будівлі в тому ж стилі, який прийнятий у місті. Якщо озирнешся навколо, то зрозумієш, що всі вулиці і будинки виглядають однаково.

Тільки райони міста відрізняються за кольором.

…

Казкар уважно слухав. При цьому хлопець роздивлявся дивну конструкцію з крему, печива, кольорових трубочок та цукерок перед собою.

Бариста, який встиг стати дівчиною з чорною гривою жорсткого волосся до талії, невдоволено стояла поруч, схрестивши руки на грудях.

– Це неймовірно гарно. Але можна було приготувати мені просто чорну каву. У вас таке дивовижне місто, що солодко без десерту.

Бариста миттєво розцвіла.

– Йой, якщо хочеш по-справжньому помилуватися містом, політай на повітряній кулі. Он різнобарвний, бачиш? З кульками та воланами. Це туристичний. Він один на все місто. Тільки будь максимально ввічливим із пілотом. Він суворий дядько, може скинути, а потім сказати, що так воно і було.

Осінь розсміялася, мало не захлеснувшись цигарковим димом. Їй, вочевидь, сподобалася ідея нестримно пікіруючого Казкаря.