Once upon a time Казкар сидів, схрестивши ноги, майже на краю скелястого острова, що ширяв у повітрі.

Хлопець крутив у руках порожній паперовий стаканчик для кави, шкодуючи, що взяв замаленьку порцію.

Позаду нього шматок скелі, напрочуд схожий на стілець, відсиджувала пухка білява зірка.

Дівчина сперлася спиною об камінь і закинула ноги на плече Казкаря. Хлопець не звертав уваги на різнокольорові конверси, що маячили біля його правого вуха. Він вже давно звик до приголомшливих манер своєї подруги.

Зірка розповідала історію світу, який відкрився перед ними. А подивитися було на що.

Зірка настільки захопилася власною історією, що навіть не лаялася, всупереч звичному.

…

Поверхня всієї планети покрита водою. Моря, океани, озера та річки – їм немає кінця.

Принюхайся, весь світ просякнутий запахом солі.

Це пов'язано з тим, що вода тут дуже солона, насичена йодом і фосфором. Скоро буде захід сонця, побачиш, як все світиться. Припливи та відливи можна відстежувати за фосфоруючою водою.

Неймовірне видовище.

Місцеві жителі живуть на летючих островах, схожих на цей. Тільки вкритих зеленню, травою та диким виноградом.

Найбільші ділянки ширяючих земель відведені під поля й городи. Місцеві жителі вирощують овочі та фрукти. Збирають ягоди і коріння. Дуже працьовиті.

Будинки ростуть на невеликих острівцях. Дерева, обплетені виноградом, служать житлом для місцевих жителів. Щоб виростити будинок, потрібно дуже багато часу. Зате він ніколи не зруйнується.

Місцеві жителі навіть навчилися фільтрувати хмари, аби добувати прісну воду. Дощі тут йдуть не часто. Такі дні вважаються святковими.

До речі, цей скелястий уламок давно занедбаний. Він єдиний такий. На каменях нічого не росте, тому місцеві жерці проводять тут ритуали.

Групи летючих островів з'єднані між собою містками та сходами з того ж дикого винограду. Такі собі містечка-села, якщо хочеш.

Коли приходить шторм, що трапляється не часто, острови можуть бути розметені. Мости обриваються, а уламки летючої землі розносить далеко один від одного.

Місцевим жителям знову доводиться шукати і збирати села в купи.

Для них це не складно.

Майже всі місцеві крилаті. Мають симпатичні напівпрозорі крила бабки. Вони швидко-швидко ними рухають, тож спочатку навіть незрозуміло, як тіло тримається в повітрі.

А коли стоять на землі, крила майже нерухомі, хіба що ледь здригаються. Кожна жилка стає видимою. Крила немов сплетені з туману, розфарбованого візерунками. Малюнки та кольори прожилок ніколи не бувають однаковими.

Бабкокрилі ловлять рибу довгими вудками. У них є спеціальні місця для риболовлі, оснащені ременями. Про всяк випадок. Раптом особливо велика риба попадеться й сильно потягне.

А їм у воду падати не можна.

Чи бачиш, ці красиві крила бабки розсипаються, як тільки стикаються з солоною водою.

Іноді трапляється так, що народжується малюк без крил. Такі діти вважаються благословенням.

Саме для них жерці на цьому острові проводять ритуали. Поклоняються, благословляють чи щось на кшталт того.

У місцевих жителів навіть є міф.

«Давним-давно, коли дикий виноград ще не обплітав острови й бабкокрилі жили окремо, на світ з'явився великий герой. Він народився з найяскравішими крилами, які тільки можна уявити.

З дитинства героя приваблювала морська глибина. Він вважав, що землю можна підняти з дна, якщо тільки знайти край, за який потрібно смикнути.

Жерці, які викликали дощ та проганяли бурю, вчили хлопчика, що море небезпечне для крил. Але хлопець, коли виріс, вирішив спробувати щастя й стрибнув у найглибшу пучину.

Море не поглинуло героя, а лише забрало його крила. Але натомість дало чарівні камені, перли та устриці».

Коротше кажучи, цей бовдур, місцевий герой, стрибнув у воду й втратив крила. Я не сумніваюся, що він випадково звалився. Або був просто блаженний.

Але, як і належить всім героям, не здався, а навчився плавати та пірнати. Від води псуються тільки крила, з тілом нічого не відбувається. Ну і почав тягнути знизу все, що потрапляло під руку.

Вважається, що з нього почали народжуватися безкрилі. Мовляв, праотець.

Бабкокрилі все чекають, коли цей герой відродиться й знайде край, за який треба смикнути. Тоді суша підніметься зі дна морського. От скажи, навіщо їм ця земля здалася, коли є такі чудові острови?

Так от, такі діти виростають нирцями за молюсками, перлами.

А ще зі дна дістають спеціальні камені. Чистять. Вигрівають на сонці. Вимочують в морській воді з подрібненими перлами. Дають настоятися кілька десятків днів в повній темряві. Потім накопичують зоряне сяйво для освітлення.

Бабкокрилі використовують ці сяючі камені для польоту, як катафоти. І відгороджують ними краї островів. А ще ставлять в будинках для освітлення.

Сонячне сяйво поступово руйнує такі камені, постійно потрібні нові. Тому потреба в нирцях не зменшується.

Забула сказати. Сонячне світло може обпалити крила. Або навіть спалити.

Безкрилі можуть виходити вдень, а інші – тільки вночі. Саме тому сонячне сяйво для них вважається проклятим.

А зоряне благословенне.

…

– Власне, так ми познайомилися. Вони ж накопичують і моє сяйво, тому я задумалася, хто це тут такий хитрий. Віриш чи ні, але вони відразу зрозуміли, хто я така. Тому для мене тут безпечно. А ось чужинців вони не дуже люблять.

Казкар зітхнув та зім'яв порожній стаканчик в кулаці.

– А рік тому ти показувала мені казку з можливим хепі-ендом. Там ніхто нікому не погрожував. Тільки малюки були покинуті у величезному, зруйнованому світі.

– Чому це «можливим»? Діти почуваються добре. Та й бабкокрилі нікому не загрожують, вони просто не люблять чужинців.

Казкар похитав головою, струснув з плеча ноги зірки та підвівся.

– Ходімо до дракона на каву. Цей світ хороший, але чекати заходу сонця без кави дуже сумно.

Зірка схопилася й обтрусила штани. Підійшла до краю, розвернулася і, картино розкинувши руки, полетіла спиною вниз.

У повітрі розлетілася на срібні іскри й зникла.

Казкар похитав головою. Ну й кому потрібна була ця показуха?