Once upon a time біля розлогого сяючого дерева, що зберігає світло всього світу, стояла статуя алебастрово-білої дівчини, з грудей якої розгалужувалися якісь корінці-гілки та темно-сірого ридаючого хлопця. Він намагався обійняти дівчинку, яка майже перетворилася на дерево, але марно – тільки сльози стікали в маленьку чашу-басейн біля їхніх ніг.

Ця статуя еманувала смутком й безнадією. Хто міг її створити та поставити в такому місці? І яка її історія?...

...

Колись давно, коли сонце ще не сяяло в хмарах, світлом світу було величезне перводерево – з неосяжним стовбуром, загубленою в хмарах кроною та яскраво сяючим листям.

Такі листочки, опадаючи, втрачали світло.

За легендою той, хто спіймає ще сяючий листочок, може знайти надію на диво.

Біля підніжжя дерева жили первістки – невеличкий народ хранителів та захисників. Не те щоб дерево потребувало захисту, але світ завжди був сповнений недобрих створінь.

Первістки всі були світлі обличчям, темні волоссям, ясноокі й добрі. Вони ніколи нікого не любили особливою любов'ю, але всіх однаково – це була стародавня традиція, якої всі повинні були дотримуватися. Вони проживали нескінченно довге життя й ніколи не мали дітей.

Але іноді до них приходила смерть.

Двоє особливо шановних хранителів, юнак та дівчина, ставилися один до одного трохи тепліше, ніж це було прийнято серед первістків.

А ще у юнака була сестра-близнючка, яку він теж любив більше, ніж заповідали стародавні традиції. Й вона тяжко захворіла. Тому що, як я вже казала, світ завжди був сповнений недобрих створінь, до існування яких сестра-близнючка була дуже чутлива.

У юнака була одна надія – якщо з дерева впаде листок і він його спіймає, то попросить життя та здоров'я для своєї сестри.

Кожен з первістків погодився не ловити листочок, але повідомити юнака, як тільки побачить падаючий. Й ніхто не надурив.

Але нічого не вийшло, сяючий листочок не допоміг. Легенда виявилася брехнею. Сестра померла.

Таке горе охопило хлопця, що його обличчя почорніло – а волосся стало біліше снігу.

У гніві він пішов до дерева, аби розділити з ним своє почорніле серце. Але дівчина, до якої він ставився тепліше ніж до інших, зупинила його. Вони багато розмовляли й зрозуміли, що кохають один одного – так юнак знайшов розраду в дівчині.

Але ненадовго.

Традиції не дозволяли любити когось більше за інших, тому первістки прийшли за дівчиною, закували її у кайдани та приготувалися на світанку вигнати за межі підніжжя дерева – туди, де ходять недобрі створіння.

Дізнавшись про це, юнак повернувся до дерева світла та показав йому своє горююче серце, наситив темрявою й зруйнував його. Дерево світла потемніло та звалилося, ніщо вже не світило й не відганяло недобрих створінь від первістків.

Юнак рукою наткнувся на шпичак, який дерево викинуло в останній момент. У ньому була отрута, що миттєво почала вбивати хлопця, але тому було все одно – він був не проти піти слідом за деревом та своєю сестрою.

Але хлопця врятувала дівчина, якій вдалося втекти, скориставшись панікою. Вона віддала йому листок дерева, який давним-давно впав їй на голову, але досі не погас. Дівчина носила його на шиї, як кулон. І цього разу листочок допоміг.

Ну а далі почалася героїчна операція по порятунку світу. Виявилося, що потрібно викорчувати все коріння, але не просто так, а спеціальним інструментом, інакше темрява знову зросте. А інструмент цей знаходився за тисячу земель у п'ятій дупі десятого дракона. За сотні років свого життя я написала стільки дитячих казок, що мені ліньки їх заново розповідати.

Але є одна цікава деталь, яку я не вставляю в жодну казку. Перед тим, як піти дівчина побачила насіння дерева, яке чудесним чином ще не згасло, хоча дерево вже загинуло. Вона взяла це насіння та сховала його біля свого серця.

Коротше, вони дістали інструмента та викорчували ті погані корінці.

Насіння від їх любові ожило, занурилося в любляче серце дівчини та, напоєне любов'ю хлопця, почало пускати коріння й гілки. Так дівчина перетворилася на дерево, а він залишився поруч з нею сірою згорьованою статуєю, що поливає її своїми сльозами.

Це дерево давало не дуже багато світла – скоріш надію на світанок. Й він прийшов. Сонце знайшло свій шлях у наш світ.

А ця статуя, створена пізніше, на їхню честь. Хоч вони й робили помилки, але самі їх виправили, заплатили своєю любов'ю та життям.

.....

- Нііііііііііііі!!!!

- Нуу!!!!

- Так не чесно!!!

Рудий чародій-художник з Льодяного уламка Розколотого світу, Райдужний дракон та білява зірка закричали одночасно.

Казкар й Зима тілько пхиркнули у фіранки з кавою – з вершками, вершковим лікером, перцем й кардамоном. Втім, обом така кава не сподобалася, вони віддавали перевагу чорній без цукру. Чи з амарето у випадку Зими.

Цю каву зварив дракон, щоб доповнити найм'якші солоні бісквіти зі збитим томатним пюре.

Ну, ось такий сьогодні у нього був настрій.

Вся компанія посиджувала на просторій галявині біля величезного широкого сяючого дерева, що шелестіло листям. З одного боку й справді стояв високий вузький темний камінь, що капав водою на коріння.

З іншого, прямо під сонячними променями, стояла прекрасна біла статуя з чашею-басейном, саме яка спочатку й зацікавила нашу компанію.

За розглядуванням статуї їх й застукала місцева хранителька – маленька старенька, така зморшкувата, що здавалося, ніби в неї й шкіри не залишилося, тіко зморшки. Зате з такою товстою та довгою вбіленою сивиною косою, що можна б було обкрутити стовбур цього самого дерева.

З'ясувалося, що вони з драконом знайомі – старенька, побачивши хлопця, шустро додріботіла до нього, схопила за щоку, змусивши зігнутися у три погибелі, та ласкаво попеняла на не часті візити.

Тепер маленька старенька ворушила своїми довгими гострими вухами, пила трав'яний чай з кольорового скляного чайника, який приніс дракон, та розповідала легенду, сидячи прямо на траві під деревом.

Слово взяла зірка.

- Так не чесно. Так, вони накосячили, але забирати за то все?! Це сумна казка з сумним кінцем.

Старенька засміялася.

- Це лише легенда. Легенди не завжди обов'язково правдиві, й вже точно не завжди зі щасливим кінцем. Втім, хто знає, можливо, дівчина потім вийшла з дерева. А точніше, випала як новонароджена, без очей та вух. А хлопець, який зовсім не став каменем, дбайливо виходив її. А на тому місці, де він стояв, горюючи, поки дівчина перетворювалася на дерево, з землі й справді вийшов камінь. А насправді вони просто стали безсмертними й можуть робити все, що захочуть. Та виглядати як завгодно. Так краще?

Зірка замислилася, зате чародій-художник закивав так, що шапка мало не злетіла.

Дракон уважно подивився на стареньку-хранительку, виблискуючи райдужними очима, прикритими довгими віями.

Потім повернув голову й озирнувся назад – туди, де схований парканом, такий же древній, проте бадьорий старенький ретельно доглядав оленів та ланей, які прийшли на прикормлювання.

Сказав.

- Ну, та-та. Тим паче, що після таких пригод вони, мабуть, стали не зовсім звичайними створіннями. І в тому, щоб змінити свою зовнішність, немає нічого складного.

Старенька нічого не відповіла, тільки засміялася. Старенький підвів голову, наче почув, широко посміхнувся й помахав рукою всій компанії.