Once upon a time Казкар затягнув Осінь до Розколотого світу.
Хлопець націлився на Літній уламок, який йому так сподобався. Адже саме там жив його знайомий чародій. Білявий, з сіро-блакитними очима, в яких плескається туга за подорожами й далеким товаришем.
Казкар хотів пригостити Осінь солодким білим вином з замороженою чорницею. І послухати більше історій про стародавні часи.
Але з Розколотим світом не все так просто.
Казкар та Осінь опинилися на вузькому мостику. Яскрава біла нитка простягалася прямо від нього до іншого уламка. Та настільки вдало опинилися, що почали дружно завалюватися у нескінченність, збираючись відправитися в незапланований політ через невагомість.
Різкий ривок поставив обох мандрівників на ноги.
Казкаря та Осінь насторожено роздивлялася лиса темношкіра чарівниця з білими татуюваннями по всьому тілу. Абсолютно чорні очі обдивилися парочку зверху донизу, приділивши особливу увагу одягу.
Жоден м'яз не здригнувся на обличчі невизначеного віку, хоча наряди наших мандрівників відрізнялися від білого, напівпрозорого вбрання чародійки. Чого тільки варта підбита довгим білим хутром куртка Казкаря, яка змінює розмір та має зовні текучі комічні кольори.
Втім, чародійка більше дивилася на рудувато-каштанове волосся хлопця, яке ворушилося само по собі.
– Це не про тебе писав літній мрійник? Худорлявий, рудий, волохатий і волосся рухливе. А де твій пазуристий друг з дивними очима?
…
Протягом століть, а то й тисячоліть Райдужний дракон прикидається людиною. Та настільки вжився в роль, що почав перейматися проблемами людей. Звичайно, наша дивовижна рептилія любить будь-який вид життя у всесвіті. Але має якусь особливу непереборну слабкість до людей та кішок.
От і тепер не втримався. Вирішив допомогти білявому чародію з Літнього уламка.
Довгий час дракон шукав інформацію про прядильників по всім уламкам Розколотого світу. Йому ж легко перекинутися справжньою формою й метнутися до потрібного місця.
Хлопці по ниточці збирали дані, розплутували клубок спадковості. Й навіть почали виходити на перших прядильників. Їм потрібно було з'ясувати, чи дійсно існує чарівник, який знає спосіб перетворити єднаючу нитку в міст, по якому може пройти людина. Себто потрібно знайти змовників, які його приховують. Відповідно, почати з самого початку.
Всю інформацію про все можна знайти тільки на Міському. Це великий уламок, що складається практично повністю з суші. Кілька річок та підземні прісні води не рахуються.
Коли світ був цілий, саме ця його частина була найбільш густонаселеною. Міста і містечки, мегаполіси, села – люди люблять селитися всі в одному місці. Понаставляти заводів, ферм, виробництв. Диміти та коптити. А ще будинки до неба й глибоко в землю. Аби натовпом заселюватися.
Під час розколу від міст протягнулися сотні і тисячі ниток практично до всіх уламків, крім Льодяного. У прядильників просто не вистачало сил.
Цими нитками вдень і вночі снували каравани. Міський уламок завжди виробляв та поставляв багато товарів на усі інші. Це центр науки й розробок, де були винайдені самохідні машини, дирижаблі, металеві тяглові тварини і інші рухомі пристрої. А ще транзитний пункт.
Крім того, Міський уламок – це скупчення бібліотек, музеїв, історії та літератури.
Саме туди й відправився дракон. Та був спійманий лисою темношкірою чародійкою з білими татуюваннями на тілі. Дивовижної сили виявилася леді, якщо захопила в полон самого Райдужного дракона.
Довелося попросити відправити голуба на Літній уламок, щоб переконатися у благих намірах рептилії.
…
– Ну, хіба не негідник цей наш дракон? Така пригода і без мене.
Осінь тільки фиркала та вичікувально дивилася на чародійку, пихкаючи цигаркою.
– Ідіть у місто й візьміть мого голуба. Я знайду вас після зміни. Мені потрібно передати твоєму другові та літньому мрійнику те, чого я не можу довірити чарптиці. Спробуйте не зчепитися зі сторожою, вони дурні й злі, просто так не відпустять.
Осінь тільки криво усміхнулася на таку заяву. Казкар спробував зробити ображений вигляд, але навіть голуб, зітканий із блакитних іскорок, йому не повірив.
Парочка увійшла у сяючу арку. Їх відразу ж оглушив звичайний шум мегаполіса. Десь щось вило, ревло, стукало й грюкало. Було чутно, як тисячі людей розмовляють. Птахи з різних уламків літали туди-сюди. Навіть кілька сов із сріблястих сніжинок тихо планували між високими будинками.
Повз проносилися парові машини з металевого мережива, бурштину та сапфірів. Вдалині проскакав сталевий кінь, за ним ледь встигав товстуватий конюх.
Дорога не була розділена на проїжджу та пішохідну частини. Вочевидь, бруківка призначалася для всіх. Автомобілі зупинялися перед пішоходами, які, в свою чергу, пропускали машини.
Всі городяни носили струмуючий до землі одяг різних відтінків та кольорів. Але тільки чародії ниток ходили в білому напівпрозорому. Їх негайно пропускали й благоговійно шепотіли за спиною.
Чародіїв супроводжувала пара сторожів у строгих, обтислих чорних костюмах. На голові вони носили конусні убори – інші городяни ходили з непокритими головами.
Казкар та Осінь подивилися один на одного. Необхідно терміново знайти кав'ярню, перш ніж до них виникнуть питання щодо одягу.
Через дорогу було невелике кафе. Господар, зайнятий за прилавком, кричав щось в глиб закладу. Побачивши гостей, завмер від подиву.
– Кажуть, це найтрендовіший одяг цього сезону. Ще не чули? Найсвіжіший.
Господар витріщив очі й похитав головою. І не він один. Казкар теж здивовано подивився на Осінь, не чекаючи такого фінту від сварливої дами. Вона тільки знизала плечима.
Казкар махнув рукою й вирішив зробити замовлення.
– Любчику, а чи немає у вас білого вина Літнього з чорницею?
– Вино є, ми щойно отримали біле. А з чорницею туго, Льодяний давно не пересилав караванів.
– Йой. Ну що поробиш. Підготуй вино для дами, а мені каву на свій смак.
– Запропоную каву з Лісового. Тамошні дикуваті, зате витримують стиглі зерна в мелених горіхах з медом кілька місяців. Не знаю, що ще вони з ними роблять, але ні в кого більше немає такої смачної кави.
Осінь щедро розплатилася з власником кафе. І де тільки взяла місцеві гроші?
Той на радощах розповів, як дістатися до Центрального парку, де знаходиться колесо огляду, ристалище, площа сотень фонтанів та інші місцеві оглядові пам'ятки.
На кінець порадив переодягнутися в звичайний одяг, інакше сторожа забере за порушення порядку.
Але Казкар та Осінь, звичайно, не послухалися.
І сторожа їх, авжеж, почала збирати, щоб посадити у фортецю, поки особистості не будуть з'ясовані.
Парочка прогулювалась Площею фонтанів, сперечаючись, з якого боку слід починати рахувати. Навколо люди гріли обличчя на сонці або піддавалися мряці, їли морозиво, сміялися.
Сторожа з'явилася нізвідки і миттєво розшугала весь натовп.
У самий розпал арешту з'явилася давешня темношкіра чародійка з татуюваннями. Повністю ігноруючи Казкаря та Осінь почала запально розмовляти зі сторожею.
Раптом голуб на плечі хлопця заговорив:
– Біжіть жвавіше. Скажіть драконові, що я його знайшла.
Казкаря з Осінню двічі запрошувати не довелося.