Once upon a time будь-який умілий мандрівник може зіткнутися зі світом, в якому сапієнс є частиною природи, а не її псевдогосподарем.

Без сумнівів, такі світи зустрічаються вкрай рідко. Один на мільйон або трохи рідше.

Але нам з вами пощастило.

...

Казкар ледь не впав у воду, раптово опинившись на підвісному містку, який вів до станції посадки повітряних куль. Ледь втримався, схопившись за тонкі поручні з прозорої мотузки.

Маленький червоношкірий хлопчик, що стояв попереду, обернувся на шум. У хлопчини мались пара круглих чорних оченят та щедрий розсип жовтувато-білого ластовиння. Хлопчик обдивився нашого Казкаря від ніг у мартінсах з Босхом до голови, де волосся завжди рухається само по собі. Та так й завмер, забувши донести до рота великий кольоровий льодяник.

Білявий, засмаглий до бордового кольору шкіри від чого таке ж жовтувато-біле ластовиння виділялося ще яскравіше, парубок поруч з ним теж обернувся. Глянув на Казкаря й тицьнув хлопчика в плече.

– Гей, що я сказав? Витріщатися на людей непристойно.

Хлопчик опустив очі долу, але знову лукаво подивився на Казкаря.

– Вибач, що витріщаюся. Просто куртка у тебе надзвичайна, я ніколи не бачив нічого подібного.

Казкар та парубок перезирнулися, однаково знизали плечима.

– Це подарунок. Від дуже хороших й добрих людей. Я допоміг їм вилікувати дитину, а вони дали мені цю куртку.

Хлопчик пожвавішав.

– Ой, так ти цілитель? Я теж хочу бути цілителем та поїхати на ферму, щоб доглядати за тваринами й рослинами, як брат.

Білявий з бордовою шкірою пирхнув.

– Для цього потрібно вивчити все те, що я задав. А ти лінуєшся.

– Мама казала, що у мене талант. Як й у тебе.

– А ще мама казала, що я багато вчився, аби вступити до фермерсько-ветеринарної вишки й додатково проходив заочне навчання на єгерському факультеті. А це маса уроків, які я не полінувалася вивчити.

Сперечаючись, брати піднялися у кошик повітряної кулі. Казкар помахав їм рукою. Поспостерігав, як прозора куля відчалює та озирнувся.

...

Отже, наш Кавовий Бог знайшов справжній скарб.

Світ, де суші багато, але вона розділена всілякими водоймами. Тисячі маленьких та великих островів. Одні дрейфують, інші знаходяться в нерухомому стані.

Мариністи, спеціалісти, що користуються великою пошаною місцевих, все життя працюють над стабілізацією плавучих острівців. Роблять їх безпечними та придатними для життя.

Світ, де місцеві жителі селяться тільки уздовж узбережжя.

Невеликі затишні поліси на березі морів й океанів з високими світлими вежами та приземкуватими темними будиночками. Біля кожного обов'язково повинен бути газон або палісадник для рослин, які погодяться жити в місті.

Елітні вілли біля водоспадів – навчальні заклади для студентів усіх напрямків. Викладачі та професори живуть на тих же віллах. А от студенти щодня їздять додому. Де це водиться, щоб викладачі ще й у вільний час учнів терпіли – достатньо пар та іспитів. Втім, дітлахів без родини ніхто не вижене за двері, тому що самотиння теж не є добре.

Спальні райони біля озер. Затишні, милі корпуси з дитячими садочками для найменших. Туди беруть на роботу тільки виховательок, які пройшли тривале навчання, в тому числі п'ятирічний курс стресостійкості. А після кожного року роботи вихователька отримує два вільних на відновлення.

Біля невеликих ставків розташовують музеї, галереї, музичні майданчики. Місцеві жителі з великою повагою ставляться до мистецтва. Кожні кілька тижнів виставку виносять на самий берег, майже до води. Щоб можна будо помилуватися зі ставка. Вважається, що так підвищується інтелект водних мешканців. Науково це не доведено, але забобонних організаторів виставок не переконати – треба й все, мовляв, як робили предки.

Уздовж річок тягнуться базари та торгові павільйони. Там стоять купці, які їздять з товарами по всім островам. Умільці пропонують своє рукоділля. Мореловці продають свіжі водорості й мідії з устрицями, які заполонили все, включаючи шкури деяких водоплавних гігантів. Жонглери та акробати, ворожки й інші шарлатани. Посеред кожного ринку обов’язково є широка кавова алея.

Світ, де немає поселень далі від узбережжя вглиб островів. Тільки поля, ліси, ділянки. А також природні заповідники. Багато великих та малих територій, де живуть виключно тварини.

Ними опікуються дикі єгері та напівдикі фермери з вищою ветеринарною освітою кожен – аби мати змогу та вміти допомогти тварині, якщо вона захворіє.

Факультет ветеринарної медицини є найдовшим, найдорожчим й почесним. Потрапити туди можуть тільки кращі з найбагатших. Чи можна показати вражаючий майстер-клас приймальній комісії, тоді візьмуть безкоштовно.

Світ, де поліси, ринки, вілли та порти з'єднані виключно водяним транспортом. Човнами, катерами, яхтами. Для далеких відстаней й вантажів використовуються судна великої водотоннажності. А у звичайних жителів є тільки два варіанти подорожі – піти пішки або вибрати човен.

Звичайно, є й підводний транспорт. Навіть не транспорт, а прозорі підводні гіпербаричні камери. Вони використовуються мариністами для того, щоб занурюватися під воду аби досліджувати підводний світ.

Якщо потрібно відправитися вглиб острова, до ферми або просто у ліс на прогулянку – повітряні кулі, ласкаво просимо. Ну, або все одно ногами. Більшість віддає перевагу пересуванню пішки, не довіряючи кулям, якими можуть загратися орли або дракони. Ще порвуть, потім йди на аварійну посадку, намагайся полагодити. А це час. Та й ремонт не завжди можливий, тоді все одно доведеться добиратися пішки.

Наземний транспорт? Що це? Взагалі-то по землі пересуваються ногами.

...

Файний жовтошкірий бариста з блакитним волоссям варив каву, не замовкаючи ні на хвилинку. По ходу справи хлопець примудрявся відбиватися від мандаринів, що падали на всі боки у невдачливого жонглера, котрий намагався вразити Казкаря – чи то віртуозним ронянням фруктів, чи то вмінням не бентежитися через невдачі.

– “Тарнтоґе ‘ол Лул’янбес”, площа у долині. Найдальша ферма звідси. Саме там працює мій найкращий друг. Він постачає мені рідкісну траву під назвою кропива. Мало хто здатний її культивувати. Так от. Велику банку такої свіжої трави й літр чистої води потрібно закип'ятити разом. Дати поваритися хвилину. Процідити. Додати половину банки меду. Знову довести до кипіння. Зняти та остудити.

Бариста замовк й на мить зупинився. Йому одразу прилетіло мандарином по маківці, але хлопець навіть не здригнувся.

Подумав, поліз під прилавок. Дістав маленьку пузату пляшечку, наповнену густою зеленою рідиною.

– А це наливка з кропиви. Ба робить, тому я не знаю рецепту. Ніхто більше не розуміється, як її робити. Я тільки готую для неї сироп. Тримай, подарунок. Випий або подаруй комусь дорогому.

Казкар ніколи не чув ні про кропив'яний сироп, ні про лікер. Але, оскільки наш Кавовий бог любить все нове, відмовлятися не став. Тим більше, що десь там є хтось дорогий, з райдужними очима, кому прийде до вподоби така пляшечка.

Втім, відмови все одно ніхто б не слухав.

Чи бачте, жовтошкірий бариста просто схопив Казкаря за руку, коли той йшов кавовою алеєю. Хлопець твердо заявив, що збирається гостя здивувати. Й потягнув до прилавка. Які ж вже там відмови.

З іншого боку балакучий бариста охоче розповів багато цікавого про новий світ, тому Казкар ще й виграв від такого знайомства.

Цікаво слухати розповіді про світ, ніхто не сперечається. Але краще бачити власними очами.

– Так все ж скажи, куди мені піти в першу чергу? Що подивитися?

Бариста посміхнувся.

– Якщо ти почекаєш хвилинку поки я закриюся, то не тільки скажу, а й покажу. Якраз збирався на виставку своєї зведеної сестрички. Заодно розповім про тварин, за якими доглядає мій друг на фермі. Підготую тебе, так би мовити. А то моя сестричка – відмінна анімалістка. Непідготовлений гість з іншого світу знепритомніє, коли побачить смугастого соплоріга, хутрясту багатоочку чи рилодзьобного жувачника у повний розмір.

Казкар лише посміхнувся, не виявивши ніякого здивування. Звик, що його завжди визнають мандрівником.

– L'art est de consoler ceux que la vie brise.

Файний жовтошкірий бариста здивовано закліпав очима.

– Перепрошую?

– «Мистецтво – втіха для зламаних життям». Так говорив Ван Гог, але сам він, однак, так ніколи й не втішився. Я буду чекати стільки, скільки потрібно, не поспішай.

Казкар, без сумнівів, всяке бачив. Але хто при здоровому глузді відмовиться дивитися багатоочку чи соплоріга та навіть послухати про них.

Тому почекав, поки файний жовтошкірий бариста з голубим волоссям зачинить кіоск. Заодно скуштував каву з кропив'яним сиропом.

Від другої порції Казкар ввічливо відмовився.

Хитро подумав, що потрібно привести сюди дракона. Вручити йому кропив’яну каву й подивитися, як той із ввічливості буде прикидатися, що йому смачно.