Once upon a time найвіддаленіша, а тому найсамотніша галактика була притулком двох дивовижних живих світів – Ската та Медузи. Цілу вічність тому всесвіт був ще молодим, а вони вже кружляли один коло одного, зростаючи й набуваючи все більш дивовижних фарб.

І до цього дня космічні тіла благоговійно оберігають життя, яке зародилося в них з початку часів. Величезна Медуза обзавелася додатковим напівпрозорим куполом-сферою. А плаский Скат прозорою мантією-покровом.

З самих світів захист можна побачити тільки на заході й сході сонця. Якщо дивитися в протилежну від сонця сторону, горизонт починає світитися білим кольором. А західна частина – лілово-помаранчевим. Якщо піднятися на вершину гори, то можна отримати незабутні враження.

Сфера та мантія не тільки оберігають життя, але й приховують яскраві, райдужні ділянки землі і неосяжні водні простори від сторонніх мандрівників.

Щупальця Медузи та роздвоєний хвіст Ската стеляться за живими світами, слідуючи їх орбітою. Одного разу, за легендою мешканців цих світів, щупальця й хвости зіткнуться. Тоді світи, які вони знають, прийдуть до кінця, а в тому місці сформується щось нове. Можливо, ще більш дивне, чи може порожнє й зле.

Втім ця легенда існує з самого зародження життя у світах. Тобто з тої пори, як всесвіт був ще молодий.

Всі мешканці двох живих світів сяють. Рівним яскравим світлом. І це, мабуть, єдина спільна риса таких, здавалося б, схожих світів.

Немовлята сяють яскраво, наче зірочки. Чим старше вони стають, тим тьмянішим стає світло.

Якщо тільки вони не є чарівниками. О, ці зберігають яскраве сяйво все життя. Й навіть можуть ділитися своїм світлом з іншими.

Художники, письменники, музиканти, вчені сильно світяться, але тільки тоді, коли знаходять натхнення. Чим більше ентузіазму в роботі, тим більше світла.

Поліцейські, медики, пожежники, політики та інші соціальні працівники вчаться контролювати себе, щоб випромінювати рівномірне тепле світло. Це вважається найвищим шиком професіоналізму.

З іншого боку, шахраї вичислюються на один-два. Навіть найдосвідченіший шарлатан буде нервувати через якусь дрібницю. А значить, почне блимати. Нерівномірне, переривчасте світло вважається сигналом про злі наміри.

Тьмяне глухе світло говорить про те, що місцевому жителю терміново потрібна допомога.

І це ще не найцікавіше.

Коли помирає житель в одному світі, то тіло розсипається піском того ж кольору, якого було волосся – чорним, червоним, блакитним, золотавим. Його відносить вітром. Ось чому у світах так багато різнокольорових піщаних пустель.

Замість самого жителя залишається велика куля світла. Така сфера деякий час перебуває зі своїми родичами. Це наче ритуал прощання.

Потім куля відлітає у другий світ. Проходить через сферу та мантію – чи мантію зі сферою, в залежності від того, з якого боку вилетіла. Проходячи через них заряджається, так би мовити.

Та отримує нове життя.

А потім навпаки.

Так і проводять вічність, живучи по черзі в кожному зі світів.

Вночі, поки сонце освічує інший світ, можна піднятися на дах та побачити його. Медузу зі Ската. Або Ската з Медузи.

Втім якщо вийти на відкриту місцевість, бажано за містом, то краєвид буде ще більш чудовим.

Звичайно, побачити інший світ можна не щодня. Тільки в певні фази Луни та Місяця, коли вони не закривають огляд.

Але якщо правильно вгадати, вчасно вийти на вулицю й подивитися на протилежний світ, то можна почати згадувати свої минулі життя.

Іноді одна куля світла, яка залишається після смерті жителя, може незрозумілим чином розділитися на дві частини. Але тільки в тому випадку, якщо переходить від Медузи до Ската.

Диво, але обидві половинки не слабшають. Навпаки, стають сильнішими.

Тоді у світі Ската народжуються близнюки. Схожі, як дві горошини в стручку. За винятком однієї дрібниці. Близнюки ніколи не бувають однієї статі.

Коли ці діти підростають, їх відправляють навчатися до храму. Оскільки близнюки – завжди майбутні жерці храму Ската та Медузи. Їх навчають усім премудростям кохання, щоб через пару років жерці могли проводити повноцінні обряди й особисті причастя прийдешнім.

А от в світі Медузи немає ні храмів, ні жерців. Ні близнюків.

Зате є традиції сімейних вечорів з вечерею й танцями на честь Медузи та Ската. Медузці подекуди встановлюють вдома невеликі вівтарі для спалювання трав, над якими шепочуть слова подяки.

Медузці посміюються над релігійною розбещеністю скатців. А ті вважають своїх сусідів норовливими. Але в цілому живуть мирно. Бо знають, що коли помруть в одному світі, то одразу ж відправляться до іншого.

Нещодавно чарівникам вдалося побудувати невеликий зачарований плавучий острівець між двома живими світами. Аби налагодити зв'язок між Скатом та Медузою. Це цікаво й пізнавально.

Зазвичай на острові чергують чарівники. Але іноді там зустрічаються політичні, економічні й громадянські представники кожного світу. А також релігійні зі Ската, як вагомої частини суспільного життя.

Добре, що релігія Скату про кохання та секс. А не, наприклад, про самозречення, жертовність й посмертні нагороди за божевільне поклоніння.

О, й ще. Слід зазначити, що Медуза – це світ, де чоловікам заборонено мати владу. Оскільки давним-давно вони розпалювали війни, змагалися в кількості армій й зброї. Медуза ледь не згоріла в пороховому вогні.

Живий світ вцілів, але виключив чоловіків з будь-якої політики. Не уявляю, як світ спілкувався зі своїми мешканцями. Можливо, якраз за допомогою тих самих домашніх вівтарів.

Так от, відтоді чоловіки можуть робити все, що заманеться, бути ким завгодно – але не мають влади.

Здавалося б, Скат та Медуза закриті для відвідувань. Живі світи неохоче впускають чужинців.

Але нам можна. Головне, не заважати місцевим жителям.

Це означає, що нам потрібно вжити заходів та сяяти весь час, поки ми там будемо. Інакше нас приймуть за старі ходячі трупи – а це такий собі початок знайомства.

...

Дракон сунув у руку Казкарю термочашку з кавою.

– Ти все зрозумів? Ти мене хоч слухав? Треба бурмотіти “їхтижматінкосяйно” подумки кожні п'ять-десять хвилин. Частіше не варто, інакше світла буде занадто багато. Й саме бурмотіти, а не кричати, інакше засліпиш всіх навколо. Агов! Дракон викликає Казкаря, прийом.

Казкар підняв очі, знову опустив. Хлопець з цікавістю слухав розповідь про місцевий, справді дивовижний, світопорядок. Й повернувся до друга, аби запитати, що вони тут забули. Та й завмер. Тому що звернув увагу на взуття дракона.

Його найкращий друг, найвідповідальніша й найсерйозніша істота у всесвіті, багатомудрий власник дивовижної кав'ярні хизувався нестерпно яскравими темно-рожевими чоботинами зі шнурками.

– Ти завис чи перезавантажуєшся? Чуєш, що кажу? Любчику, ми прибули сюди дивитися Підводний музей історії. Це ж світи, які існують цілу вічність. Уявляєш, скільки всього цікавого там можна побачити?

Казкар нарешті відкрив рота. Пару хвилин задумливо побубонів. Потім згадав, як то воно розмовляти.

– Тобто ти збираєшся відвідувати музей у рожевих чоботах?

– Малинових. Назву не скажу, це ти у своєї божевільної художниці питай. В сенсі, маленької. Ну хто вже здорова тітка. Та сама, що придумала для тебе мартінси з Босхом. Чи знаєш ти, що вона намалювала мене майже голим на своїй стіні – тілько в кедах, окулярах й шортах. Але вийшло досить непогано.

Казкар зітхнув.

– Все зрозуміло. Від неї й не такого можна очікувати. Чоботи, до речі, називаються тімберлендами.

– Справді? Ідіотська назва. Як і колір.

– Чому ж ти їх тоді взув?

– Ідіотський не означає, що мені не подобається. То ми йдемо дивитися музей чи що?

Казкар зітхнув та пішов за драконом, не забуваючи подумки бурмотіти “їхтижматінкосяйно”, щоб надати шкірі здорового сяйва натхненного творця.