Once upon a time Зима сиділа на висіченій зі скла лавці. Такими лавками заставлена кожна станція, до якої прибувають паротяги, що курсують зоряними стежками.
Зима потягувала гарячу каву із амаретто з білої термокружки та чекала прибуття наступного рейсу. Вона відправила квиток Казкарю. А це такі чари, що знайдуть адресата у будь-якій точці всесвіту й відправлять до паровозу, як тільки пасажир торкнеться цього самого квитка. Що б він не робив у той момент.
Зима подекуди починала пустотливо посміхатися й пирхати в термокружку, уявляючи моменти, в які квиток міг знайти Казкаря.
Щось вічне.
Наприклад, білосніжна шуба Зими, її білі чоботи на довгій тонкій шпильці, високі штани та гольф такого ж кольору.
А дещо змінюється.
Хто б міг подумати, що наша крижана красуня Зима буде хихикати, як маленька пустотлива дівчинка. Чи носити свою світлу копицю волосся нижче сідниць - розпущеними. Пасма іноді злітали вгору самі по собі, супроводжуючи хихикання дівчини.
Вдалині почувся свист, стукіт коліс по рейках.
Зима посміхнулася.
Незабаром паротяг підійшов до станції. На виході зібралася невелика черга, хтось шукав дрібні монетки для оплати квитка, інші одягалися або спокійно чекали зупинки.
Через вікно виднівся Казкар. Хлопець суворо дивився на Зиму крізь скло, схрестивши руки на грудях та старанно намагаючись насупитися. Але йому це не вдавалося.
Паротяг зупинився.
- Взагалі-то я збирався на побачення. Навіть, уяви собі, із дівчиною. І цілком можливо, романтичне. І тут мені в обличчя летить срібно-золотий квиток й вихоплює мене прямо у неї з-під носа.
Казкар, не затикаючись, випав з паротягу. Сходинки намагалися підстрибнути під його ноги в розмальованих Босхом мартінсах, але Казкар на то й дивовижна істота - може впасти навіть в самих неможливих ситуаціях.
Не встаючи продовжив.
- Ти знаєш, що паротягом керманить шаман. Натурально, розмальований мужик у ковдрі, з пір’ям та бубном за поясом. Сидить собі, чайочок попиває. Бубонить попід носа чогось незрозумілого. Підтримує вогонь під котлом, від якого надходить пара для руху паротягу. Як він то робить, я взагалі не розумію.
Зима хихикнула.
- Йой, рідненький. Це ще не найдивовижніше, на що здатні місцеві шамани. Ти підведешся чи тобі так, зверху, вливати каву струйкою у рота?
- Каву?!
- Міцну, чорну, свіжозаварену. Проте з амарето, вибачай. Ти ж знаєш мій смак.
Казкареві було ліньки вставати, тому він просто підповз ближче до Зими та поклав їй на коліна свою кудлату рудувато-каштанову голову. Знайшов компроміс.
- Наливай. Й розповідай про своїх шаманів.
Зима дістала ще одну термокружку.
...
По Зоряному мосту курсують паротяги за розкладом, зрозумілим тільки шаманам.
Однак насправді це й не міст навіть, а зоряний шлях, який з'єднує населені острівки невеликої галактики. Але ще з часів перших шаманів, що привели поселенців на ці острови, зоряний шлях стали називати мостом.
За легендою, жителі цього світу проживали на звичайній планеті, яка була майже знищена війною. Шамани зібрали наймиролюбніших жителів й разом вирушили шукати своїх вмерлих предків аби попрохати ради.
Зрештою вони потрапили на ці острови зоряними стежками, якими бродять тільки духи.
А потім забули дорогу додому.
Хоча вони таки знайшли мертвих предків. А ще неспокійних духів та всіляких дивовижних істот, що пробігають повз.
Неспокійних духів можна заспокоїти ароматом хорошого чаю. Шамани постійно п'ють чай у паротягах, щоб духи не заважали пасажирам.
А дивовижні істоти зазвичай самі знаходять для себе й їжу, й заспокійливе.
Звідки з'явилися паротяги чи хто їх побудував, невідомо. Але всім відомо, що їх пара перетворюється на зоряний серпанок, який вкриває шлях духам. Спочатку поширюється туманом, а з віками може затвердіти настільки, що по ній навіть живі пройти спроможуться.
Але от після такого походу живі стають не такими вже й живими.
...
- Місцеві насправді давним-давно й самі не зовсім звичайні смертні. Радше безсмертні духи, які занадто сильно полюбили матерію й розучилися помирати.
Зима замовкла, зробила довгий ковток кави та задумалася.
Казкар пирхнув.
- Який цікавий опис. Мені здається, він нам всім підходить.
...
Зоряний міст, хмарні станції, паротяги, світ живих та духів пов'язані між собою. За їх зв'язок відповідають шамани, перші з яких привели сюди поселенців.
Хоча питання відповідальності ніколи не обговорюється, інакше просто неможливо.
Але найцікавіше я залишила наостанок.
Ніхто не знає, як з'являються шамани. Просто одного ранку якийсь чоловік або якась жінка прокидаються з написами на тілі. І відтоді вони є шаманами. Й вчаться цьому все життя.
Головний обов'язок шаманів - передавати послання духів живим. Для цього духи пишуть листи або записки прямо на шкірі гаманів. Саме тому вони такі розмальовані.
Деякі духи бешкетують й пишуть на місцях, які не показують стороннім.
...
- А де-де пишуть, вибач?
Казкаря чомусь повеселила ця деталь розповіді. Хоча, здавалося б, чого тільки хлопець не бачив за часи своїх мандрівок.
Зима закотила очі.
- Де, де... Де пристойні люди не дозволяють собі заглядати. Тому там й пишуть.
- Які жартівники у них духи, виявляється. Я навіть захотів познайомитися з ними.
- Пф, в твоєму випадку це не буде проблемою. Зауваж, шаман не може не показати повідомлення. В іншому випадку воно не зникне та буде горіти до тих пір, поки не буде переглянуто людиною, якій адресовано. Це створює часто незручні моменти.
Казкар зареготав так, що вся зупинка затрусилася. Прореготівши, нарешті відірвав голову від колін Зими, підвівся та озирнувся.
Димчаста туманна станція плавно стікала в безмежний простір космосу, з'єднуючись тонкою блискучою ниткою із далеким острівцем.
За кілька кроків від них тонули в тумані бильця скляних сходів. Що так й кликали на прогулянку.
Казкар озирнувся на Зиму. Та весело посміхнулася та підморгнула. Ну а навіщо ще запрошувати друга в новий світ, як не для того, щоб досліджувати його.